Від побутового насильства в Україні страждає величезна кількість жінок. Про це все ще не прийнято говорити. Тож знайти підтримку жінці в такій ситуації буває дуже не просто. Жахливо те, що в сучасній Україні насильство частково вважають нормою. Воно все ще залишається уплетеним в нашу сімейну культуру.

Спеціально для сайту "1+1" Леся Матвеєва розповіла, як тирани завоювують свою жертву і здобувають над нею цілковиту владу. Що робити, аби вибратися із домашнього полону, читайте у блозі психога і ведучої "Одруження наосліп". 

Крім того, що це прийнято, немає чіткого, зрозумілого для всіх, визначення насильства. Воно змішано з пристрастю, любов'ю, "нормальними проблемами, як у всіх" та іншими поясненнями, які не мають нічого спільного з реальністю. А все, що стосується взаємин всередині сім'ї, взагалі розмито. Якщо з фізичним насильством все більш-менш зрозуміло, то з психологічним справи йдуть інакше, а саме з нього все і починається. "Тривожні дзвіночки" виявляються в дрібницях і списуються на "недозрозумілості" і "перебільшення".

Жертві насильства буває складно самій собі зізнатися, що те, що з нею відбувається - ненормально. Часто проблему вона бачить в собі. Якщо у взаєминах людина все частіше почувається пригнобленою, вічно винною і поганою, час з'ясовувати причину. Складно, але робити це потрібно терміново, бо побутове насильство значно небезпечніше, ніж може здатися на перший погляд.

Справжні деспоти і тирани спочатку можуть бути дуже привабливими. Вони вміють красиво залицятися, бути душею компанії і заздрісними чоловіками. І насправді настільки вправно пускають пил в очі, що оточення може довго не помічати ніякого підступу. Так хижак заманює, завойовує свою жертву.

Завоювавши і зачарувавши, він починає користуватися своїм "авторитетом". І готує психологічну атаку. Всі зусилля тирана спрямовуються на зниження самооцінки жертви і підрив її віри в себе. Раптом з'ясовується, що вона ні в чому не розбирається і все робить неправильно. Часто це робиться так "акуратно", що жертва не усвідомлює, що відбувається. Зачарована своїм майбутнім мучителем, вона настільки йому довіряє, що не сумнівається у жодному його слові. Вона серйозно починає сумніватися у власних силах і здібностях. Ґрунт для створення особистого сімейного пекла підготовано.

Деспот намагається всіма можливими способами захистити свого партнера від його звичного кола спілкування. Всі рідні та близькі люди, друзі-подруги знецінюються і оголошуються "поза законом". Це робиться для того, щоб ніхто не зміг підтримати і відкрити очі на події. Несвідомо тиран відчуває від цих людей небезпеку для свого авторитету. Дружити дозволяється тільки з тими подругами, яких він схвалює. Найчастіше він не схвалює взагалі нікого.

Далі він старанно і з особливим садизмом починає закладати жертві почуття провини. Коли внутрішній стержень вже надламаний, зробити це дуже легко. Вона почувається слабкою, нікчемною, нездатною самотужки зробити щось вартісне і навіть тягарем для свого мучителя, який великодушно "терпить" всі її помилки і невдачі. Залишившись наодинці, без підтримки, зі звичним почуттям провини і власної "бракованості", вона остаточно переконується в тому, що нікому більше не потрібна. І тепер тримається за ці стосунки, боїться перечити або зробити щось не так.

А жити ж теж потрібно "за правилами". Не можна фарбуватися або зухвало одягатися, не можна ходити на курси іноземної мови або в спортзал вечорами, не можна читати "дурні бабські книги" або влаштовувати домашні вечори з подружками. Всі ці "можна" і "не можна" бувають найрізноманітнішими і завжди пояснюються з авторитетної позиції людини, яка знає, що гідно, а що ганебно.

Тепер жертва цілком у його владі. Деспотові цього не достатньо. Йому ніколи не буде достатньо. Він піде далі. Практично завжди від слів та морального тиску такі люди переходять до дії. Випадково штовхнув у пориві злості, порвав або викинув улюблену річ... Почавши з перетину психологічних кордонів, він починає порушувати фізичні.

Якщо чоловік підняв руку один раз, він обов'язково зробить це ще раз. Це означає, що в його системі координат це можливо і допустимо. Ніколи, ніколи не можна сподіватися на те, що він виправиться. Деспотизм не виправити! Такі люди не здатні до співчуття, любові і турботі, як би добре вони не прикидалися, вони обов'язково будуть це робити. Наприклад, носити оберемки квітів і стояти на колінах біля лікарняного ліжка. Рівно до тієї пори, поки все не забудеться і жертва не розслабиться. Тому єдине, що можна і потрібно зробити в цій ситуації - бігти від нього так, щоб п'яти виблискували. Коли це стає ясно, жертва виявляється буквально мухою в павутині. Тікати в неї вже немає сил, адже її цілковито "знеструмили".

Навіть уявити складно, яка кількість жінок щодня проживає особисте пекло в своєму ж домі. Приниження, побої, сексуальне насильство, контроль над кожним кроком, постійні напади люті і ревнощів і докори, докори, докори... Це стає новою реальністю, бігти з якої стає неможливо і страшно, але життєво необхідно. Ще жодна історія побутового насильства не закінчувалася добре. Залишати і далі все як є -  небезпечно для життя. Є дуже неприваблива статистика смертей, інвалідизації та самогубств, які стали наслідком таких історій деспотичної "любові".

Хоч в одному рядку впізнали себе чи, може, знайому вам людини? Бийте на сполох. Шукайте допомоги або обережно її запропонуєте. Піти від тирана дуже важко. Не тільки тому, що він буде всіляко чинити опір, а й тому, що психологічно вийти з ролі жертви вкрай складно. Потрібно обов'язково вибиратися з "кокона", звитого хижаком. і шукати для цього підтримку, насамперед психологічну. Відновлення зв'язків з близькими і звернення до фахівця психолога можуть стати першим важливим кроком, який допоможе зупинити постійний витік сил жертви і повернути втрачену віру в себе. Такі стосунки треба припиняти. Це питання життя і смерті. Це питання рішення на користь життя чи смерті.

Ніхто і за жодних обставин не має права принижувати людину або шкодити йому фізично. Бережіть себе і своїх близьких.

Дивіться "Одруження наосліп" щосереди о 22:00 на телеканалі "1+1".