Ведучій "ТСН" надійшов лист від мами п'ятимісячного немовля. Жінку звуть Ольга. Разом із чоловіком і донькою вона знаходиться у Луганську, з якого не може поїхати.

"Лист з Луганська! Добрий вечір. Дуже сподіваюсь, що ви прочитаєте мого листа. Таке враження, що зараз мене не чує ніхто. Я пишу саме вам, бо понад рік, кожен день з перших днів майдану, ми з чоловіком не відходили від екрану. Я тоді дізналась що вагітна. В новинах частка вашої душі, вам не байдуже. "Бережіть себе і Україну"- я повторюю в скрутні хвилини, бо почула в тому для себе біль і надію.

Рік! Кожне слово! Ми були в тому. Кожна біда, кожна перемога! Ви не уявляєте, як важко було жити Україною в Луганську, коли здається, ти такий один навколо і нема з ким розділити думки і почуття. Ваші новини ніколи не давали привід в них розчаровуватись. Я, навіть не знаю, як ставитись до того ,що, здається, ТСН забули про тисячі українців по той бік війни. Ми є. Нас багато. Нам дуже важко. Неможливо чути розмови навколо! Неможливо чути постріли і розуміти, що в цю мить приходить біда в якусь гідну українську родину.Що не повернеться батько до такої ж дитини як в мене,не повернеться син чи чоловік. Кожен постріл - страшне горе. Особливо, коли ти по цей бік. В Україні не всі так розуміють і відчувають війну. Вона ніби десь далеко.

Ми відчули це коли приїхали в Луцьк як переселенці. Там народилась моя дочка - новий житель нової України. Та зараз ми знов у Луганську. Через хворобу стареньких батьків пенсіонерів ми змушені були повернутись на якийсь час.Та коли в січні наважились вдруге кидати дім та рідних, все що дорого, виявилось, такої можливості більше немає. ми почнемо нове життя у себе в країні. Волею долі в нас є все, але не там, де можна ним скористатись. Я народилась і завжди жила в Україні. Чому саме у моїй області сталась така біда. Ця страшна інформаційна пропаганда, що зруйнувала стосунки в моїй сім'ї і в тисячах інших! То без відповіді! Лише путін знає) Але я наважилась написати не через це. Мені не зрозуміло чому канал, який я поважаю не висвітлює, що окрім Маріуполя терористи обстрілюють багато міст в середині АТО. Так само жорстоко. Постійно. То трагедія не лише Маріуполя. Посуті, йому, просто, пощастило стати звільненим вчасно. І тому саме цій трагедії співчуває весь світ,а про інші міста, де зараз страх і горе, страшне відчуття беззахистності, знають лише користувачі інтернету, кому не байдуже. Чому немає інформації про обстріл терористами Луганська в вівторок. Тут розповідають казки для пенсіонерів, що то українська армія, а, насправді, просто час знов шукати виправдання своїм діям, бо все місто чує, як обстрілюють. Щастя та Станицю, і вже починають задавати питання. Те саме у Стаханові та ін. Є жертви. Просто не забувайте що ми є. Ми тут. Навіть ті хто одурманені рос. пропагандою,вони теж українці. Мони теж страждають без їжи,без захисту. Так, вони винні, вони зрадили нашу країну, та не розуміють того. Тут теж горе, горе, про яке не популярно говорити. Тут є українці.

Ми,наприклад,не можемо віїхати, навколо бої, сепаратисти не пропускають.Думаю,якби ми дістались наших блокпостів, нас би пропустили без перепустки (з дитиною 5 місяців та з довідками, що ми переселенці) але туди не дістатись живими. Ми всеодно якось спробуємо днями виїхати. Може доведеться через росію,уявляєте весь трагізм фрази! А, раптом, не пустять в Україну. Купа проблем. Ми маєм пробратись. Більше немає сил бути по цей бік війни. Сподіваюсь, в нас вийде. А як ні- будь ласка, розповідайте світу і про наше горе також. Це не лише вибіті шибки та відсутність води.світла,це відчуття що тебе просто немає. Немає для тих, хто зараз за вікном запускає град. Сьогодні, доречі, 200 м від мене запускали за парканом град.(!) Над головою пролетіли ракети, відчуття в той момент - кінець, все... і якась досада... А ракети понесли смерть у бік Щастя. Розповідайте про нас в АТО. Я розумію, вам сюди не дістатись, щоб висвітлити об'єктивно, але хоча б згадуйте.Ми є. Ми з Україною. Ми - Україна. "Бережіть себе і Україну" -це на випадок, якщо ми не виберемось).
Слава Україні!"

На своїй сторінці у Facebook Наталя Мосейчук не змогла втримати емоцій:

"Прикро - не те слово, щоб висловити всю трагедію. Біль - тому що їм - нашим людям - там болить. Муки сумління - тому що вони під Градами, а ми під мирним київським небом. Сльози - від безпорадності.

Олю, ми не забуваємо про вас. Ми просимо Бога, щоб він дав вам можливість вирватися з того пекла. Усім нашим людям. Не бійтеся безгрошів'я на новому місці, не бійтеся побутових труднощів. Рятуйте свого малюка та свою сім'ю. Добрих людей більше. Без помочі ви не залишитеся. Щиро вірю, що напишете, коли будете в небезпеці".