Найзагадковіший учасник "Голосу країни" Влад Воловіков: "На створення музики мене надихають запахи"

Напередодні "Нокаутів" на "Голосі країни. Перезавантаження" сайт каналу "1+1" поспілкувався з найзагадковішим учасником нашого шоу Владиславом Воловіковим. На "відборі наосліп" він підкорив Ані Лорак незвичним тембром, а під час вокального "бою" виборов перемогу у Юлії Сіренко. Хлопець переконаний: усе в його житті відбувається на краще.

- Влад, здається, ви один з небагатьох учасників, кого ніхто не підтримував на "відборі наосліп"…

- Я можу сказати, що це сталося через кілька факторів. Перший: якби до мене ніхто не повернувся, моїм близьким не треба було би розчаровуватися. Другий: то був будень.

- Вам комфортніше бути самому чи в оточенні великої кількості людей? Що ви відчуваєте, коли стоїте перед глядачами?

- Це залежить від мого настрою. Перед виходом на сцену "Голосу країни" я добряче хвилювався. Але, почувши перші акорди музики, сконцентрувався. Я почувався непогано. Чи комфортно мені перед глядачами? Більш-менш.

- Чи є знаменитості, які близькі вам по духу?

- Сергій Єсенін.

- А з-поміж музикантів?

- Я не знаю поглядів на життя, виконавців, яких слухаю. Зате в плані звучання мені близький, до прикладу, гурт "Kamelot". У музиці я ціную епічність. Може, хтось назве це слабкістю композиції, але мені так подобається.

- Що вас надихає на творчість?

- Тут все просто. У житті кожної людини трапляються такі речі, які іноді роблять боляче, а в деяких випадках приносять радість… А ще на створення музики мене надихають приємні запахи.

- На етапі "Боїв" ви змагалися із Юлією Сіренко. Коли ви пішли зі сцени вона почала просити Лазарєва, щоби він дав їй другий шанс. А якби програли ви, чи так само би молили про порятунок?

- Ні, я би просто пішов зі сцени й ніколи б нічого не просив. Це моє бачення. Я би не зміг.

- Наскільки важко вам було наважитися піти на "Голос країни"?

- Це дуже невластивий мені вчинок. Я все життя пробув у якомусь андеграунді, в клубах, слухав різноманітний рок. Мені складно пояснити, чому я заповнив анкету. Я просто сам ще цього не розумію. Відколи я пройшов у шоу минуло багато часу й те, що колись було спробою, стало звичним, невідворотним. Я тепер не уявляю, як жив раніше без цього проекту.

- Ви в житті досягаєте усього самотужки чи все-таки є люди, які допомагають?

- Якщо хочеш зробити щось добре, зроби це сам. Хоча насправді дуже складно без чийогось напутнього слова, поради. Але водночас мені непросто, коли настанов дуже багато, адже я Терези й мені важко зробити правильний вибір. Тому я намагаюся слухати найголовніших у своєму житті людей і відштовхуватися від їхньої думки.

- І хто ці найголовніші люди?

- Батьки, дівчина, близькі друзі, ті, хто мене знають, тямлять щось у питаннях з приводу яких мені потрібні поради й можуть привести мене до душевного спокою у часи хвилювань. Під час участі в шоу мене підтримують найрідніші, а також прихильники в соцмережах. Для мене це важливо.

- Що робить вас щасливим?

- На перший погляд, це дуже просте питання, та, чомусь, мені складно на нього відповідати. Але я спробую… Мабуть, моє щастя – це комплекс маленьких радощів, досягнень, успіхів і… погода.

- Яке ваше життєве кредо?

- Усе, що відбувається, на краще. Можливо, це банально, але я так живу.

- Які ваші улюблені книжки? Збірки поезій Єсеніна?

- Я говорив, що мені близькі погляди Єсеніна, хоча вірші його теж дуже подобаються. "Москва кабацкая" - моя улюблена збірка цього поета. Ще люблю Довлатова, Ремарка. Нещодавно я прочитав "Божественну комедію" Данте Аліг'єрі, перечитував Гете. До речі як педагог у минулому я задався питанням, чому школярі вивчають "Фауста". Коли я читав цю книгу тоді, то дуже мало розумів із написаного, але, прочитавши її зараз, зрозумів, чому про Гете кажуть "великий".

- А фільми які любите?

- Це залежить від настрою, який мене супроводжує в той чи той період життя. Це може бути щось класичне або навпаки - щось новеньке й із гумором. Я не можу сказати, що в мене є одна улюблена книжка чи фільм. Я вважаю, що це обмеженість.

- Який ваш найбільш відчайдушний вчинок у житті?

- Коли я ще вчителював, то відмовився виходити на суботник. І після того пропрацював на посаді зовсім недовго. Я потрапив у немилість до директора. Така от відчайдушність. Ви ж розумієте, що школи – це  пострадянські інститути, в яких суботник – це щось святе. Щоби не сталося, треба брати на плече колоду й нести її.

- Як відбувається ваше спілкування з Ані Лорак? Наскільки добре ви розумієте один одного?

- Ані Лорак – професіонал, який знає, що потрібно її учневі. Я її розумію з півслова. Мені дуже подобається, що вона проста в спілкуванні. Вона людина. З великою літери.

- Чи можете назвати свою команду дружньою?

- Ми точно не вороги. На сьогодні ще зарано для жорсткої конкуренції, тому в нас нейтральні стосунки. Хоча друга на проекті я таки знайшов: мені вдалося потоваришувати з Ігорем Скаржинцем.

- Наступний етап проект – "Нокаути". Чим він цікавий, а чим – складний?

- Найскладніше те, що надається мало часу для того, щоб показати себе. До того ж, тут треба мати яскраву пісню за зброю. Адже репертуар може зіграти проти тебе. Тож треба чітко розуміти, як композиція вплине на суддів і на глядачів. Окрім того, важко й навіть неприємно, коли з команди вибувають люди. Подобається ж у "Нокаутах" здорова конкуренція і азарт. Це гра. Чому б і не зіграти?