Відомий український артист, лідер гурту „Воплі Відоплясова" Олег Скрипка спробував себе в новому амплуа наставника у телевізійному шоу "Краса по-українськи" та розповів, що є такого в селі, чого не вистачає жителям столиці.

Олеже, чи відразу Ви погодилися на пропозицію взяти участь у проекті "Краса по-українськи"?

За останні кілька років в мене сформувалася дружба з телеканалом 1+1, бо тут створюються професійні проекти, і робота на них завжди є комфортною. Чесно кажучи, не часто погоджуюся на різні шоу, бо я не великий фанат брати у них участь чи дивитися їх. Але в цьому випадку довго не думав, тому що у мене склалася традиція співпраці з каналом, і я погодився на чергові зйомки.

Сама концепція шоу виявилася для Вас цікавою?

Так, задум цікавий. Але не тим, що дівчата з села приїдуть до міста та стануть "горожанками". Навпаки, у цьому проекті мене привабила популяризація регіонів України, а це важливо. Гуцульщина, куди я їздив, показана дуже детально, пізнавально та об'єктивно. Люди, кухня, їхня щирість, гостинність, національний колорит, - все це не поставлено в пріоритет, проте є в кадрі. І люди, можливо, зацікавляться цим регіоном, захочуть туди приїхати, задумаються над тим, що наша країна мальовнича, різноманітна та дуже багата.

Чи були краєвиди Гуцульщини, її традиції Вам близькі?

Культура виявилася мені не стільки близькою, скільки цікавою, я її вивчаю. Природа ж була мені знайома: я народився в Памірі, може, в кілометрі від гори, потім переїхав в Хібіни (на північ Кольського півострова) і жив там досить довгий час. Гори мають певну магічну силу, і люди в горах довше живуть, бо отримують від природи чистоту і силу духу. Крім того, в горах є якась велич, знання, щось незвідане. Мені запропонували поїхати на Гуцульщину, і це був найцікавіший для мене варіант.

Чим дивували дівчата, які претендували на поїздку до столиці?

Приємно вразило те, що всі вони знають традиції та звичаї краю – це важливо для виживання народу взагалі. Вони танцюють, співають, носять традиційний одяг, і разом з тим вони сучасні, адекватні, відкриті та позитивні. Я, навіть, не думав, що у нас є така молодь. Завжди звертав увагу на те, що в Японії, Індії, Китаї люди залишаються сучасними, знаючи своє коріння, звичаї. В Європі та й в Україні міські люди відірвані від традицій, і звідси багато проблем: психологічних і фізичних. Ми неправильно харчуємося, неправильно спілкуємося, проте на Гуцульщині я побачив дуже гармонійних людей. Всі дівчата, що брали участь у конкурсі, могли б швидко адаптуватися до міста завдяки своїй відкритості та відсутності комплексів. В них є природність: вони не соромляться, не підбирають гарні слова, діють інтуїтивно, не награно. Вся справа в тому, що місто прибиває людину, а в селі жити комфортно. Може, там немає якихось благ цивілізації, проте близькість до природи компенсує все це. У місті ми живемо в багатоповерхових будинках, їздимо у маршрутках і слухаємо шансон, а це людину принижує. У свою чергу, в горах, де є свіже повітря та гарні краєвиди, вища якість життя. Людина, як рослина, вбирає в себе все найкраще, і дух її виростає на волі, а не в штучних умовах.

Повертаючись до конкурсу, варто зауважити: всі учасниці були талановиті та цікаві. Що стало вирішальним фактором, аби Ви обрали саме Юлю своєю підопічною?

Мене дуже підкупило те, що жодна з дівчат не хотіла мене звабити. І це позитивна, якась така правильна цнота. Вони весело брали участь у всіх випробуваннях, але я керувався тим, що до Києва має поїхати та дівчина, яка не злякається "бетонних джунглів", витримає цей стрес. Тому я вибрав Юлю, бо вона була готова до цих змін морально. Дівчина смілива, бойова, загартована, спортсменка, - їй має бути легше, ніж іншим. Можливо, були претендентки більш спритні чи миловидні, які краще танцювали чи співали, але якщо Юля лазить по горах на мотузці, то і в місті для неї не буде надто складних задач.

Ви самі не задумувалися над тим, щоб проміняти міське життя на сільське?

Запросто зміг би поїхати з міста, але я за сільське життя зі зручностями. Мусить бути гаряча вода, зручний інтер'єр, а в цілому, прекрасно жити серед природи, харчуватися натуральними продуктами, спілкуватися з гарними людьми, слухати спів птахів.

Чи не було б Вам нудно в таких умовах?

Ні. В мене такий динамічний графік, що мені й у селі не було б коли сумувати.

У Вашому репертуарі є популярні композиції про село. А в сільському клубі колись доводилося виступати?

Один раз було таке в моєму житті. Це вибуховий досвід! Ми знімали кліп на композицію "Пісенька" біля клубу в селі Гільці, де жив мій дід. Я в дитинстві проводив там літо, і саме про цей клуб була написана ця пісня. Ми з "ВВ" приїхали туди, орендували апаратуру, прийшли односельчани і слухали нас.

Сільська публіка сильно відрізняється від міської?

На сьогоднішній день – так. Люди більш активні, адже вони не так сильно розбещені, як жителі міст. Подібні музичні події відбуваються у селах рідко, і публіка дуже щиро реагує на музикантів. Тим паче, що я їхній родич, приїхав з Києва... Ясна річ, що нас дуже гарно приймали.

Якщо говорити про іншу тенденцію, коли люди з усіх областей їдуть до столиці, то чи є, на Вашу думку, в цьому сенс? Невже не можна самореалізуватися за межами Києва?

Так завжди було. І якщо говорити предметно, то в селі можна розвиватися духовно, але соціально – неможливо. Поки що у нас так побудовано суспільство, що потрібно виїжджати до міста, причому саме до Києва, адже тут сконцентровані всі соціальні стосунки, зв'язки і т.п. Якщо люди хочуть зробити якусь кар'єру, то краще їхати до столиці.

Можете дати якусь пораду таким "завойовникам" великих міст?

Мета мусить бути не підкорити столицю, а якась реально висока. Якщо людина мріє про щось глобальне, і заради цього треба їхати до міста, то тоді це виправдано. Але якщо ціль – стати світською левицею, вийти заміж за олігарха, то це дуже низька місія. В такому випадку краще сидіти вдома.