Найбільше за все у світі людина прагне  бути щасливою. І, тим не менше, кожен займається саморуйнацією, маючи в арсеналі цілий набір інструментів самокатування. Ці інструменти ми отримуємо в спадок від наших батьків, накопичуємо в дитинстві та юності й удосконалюємо протягом життя.

Самоприниження ("я - нікчема"); самобичування ("усе погане в житті відбувається через мене"); колупання в недоліках і невдачах, замість того, щоб радіти достоїнствам і перемогам; занурення в страждання замість насолоди життям; усі форми залежностей (починаючи від хімічних і завершуючи психологічними), ненависть замість доброзичливості; тривога замість оптимізму; вишукування поганого в усьому; гнітюче марнування життя замість пошуків його сенсу тощо, тощо, тощо. Ми прекрасно знаємо: усе це шкідливо й приносить страждання, але ми продовжуємо цим займатися.

Ще одне марне знання: усе, що нам заважає жити, - результат виховання та спадковості. Більшість ставить на цьому крапку, сприймаючи як вирок. Нумо виходити на наступний рівень розуміння питання.

Так, "набір саморуйнувача" ми отримали з дитинства. Але саморуйнування - це точно не вирок, а скоріше, набір поганих звичок. А від поганих звичок можна позбавлятися.

Однак звички, якими б поганими вони не були, - це щось рідне, це наша зона комфорту, це те, що в певному сенсі приносить нам насолоду. Це те, що захищає від життя та всіх його ризиків. Те, що дозволяє нам продовжувати залишатися дитиною. Оскільки не передбачає відповідальності: "це не я парюся в депресії, це мої травми дитинства" ("життєві обставини", "садист, за якого я вийшла заміж", "криза", "погана карма").

Випадок Ксюши Денисенко, героїні 6 випуску проекту "ПМК", - повна ілюстрація "набору саморуйнівника". Неблагополучна родина: тато, який народився в результаті інцесту, був алкозалежним і вчинив самогубство; ображена на життя мама, яка захворіла на рак, і Ксюша, яка вважає себе спокутницею всіх гріхів сімейства, що, за її версією, підтверджує її фізичний недолік.

Трансформація Ксюши теж дуже показова. Це приклад того, що звички, навіть такі глибокі й підкріплені саморуйнацією всіх членів сім'ї, можна змінювати. Де ж той ключ, який відмикає "набір саморуйнівника" та змінює деструктивний код?

Цей ключ - відповідальність.

Як тільки формулювання змінюється з "мене довели" на "я сам вибираю таку реакцію", - ніхто мене не змушує, я сам, - з огляду на виховання, впливи, звички, спадкові сценарії, соціальні стереотипи та ще безліч речей, сплетених у мою унікальну індивідуальність з тільки мені відомим набором саморуйнівника, - як тільки ви розумієте, що руйнувати себе - ваш вибір, ситуація може почати змінюватися. Ви берете відповідальність за своє життя. Ви стаєте дорослим. Це поворотний момент у житті. Це те, у чому Ксюша виявилася дорослішою за всіх інших членів її сім'ї.

А далі - складний шлях одужання, формування нових звичок і нескінченна кількість точок вибору. Вибору між тим, щоб зануритися до звичного виру негативу, страждання, саморуйнування, яке таке легке й знайоме, яке знімає всю відповідальність і несе по накатаній. І тим, щоб шукати ресурс; звертатися за підтримкою; долати біль і невдачі; не зациклюватися на поганому; вчитися радіти; знаходити свої, унікальні способи бути щасливим і свої неповторні інструменти "набору творця" власного життя. Це вимагає часу та сил. І це - відповідальний вибір.

ОЛЕНА ЛЮБЧЕНКО,

кандидат психологічних наук,

Експерт проекту "Поверніть мені красу"