Напередодні Світлого свята Воскресіння Христового зірки каналу "1+1" розповіли про сімейні традиції цього дня і про найближчі плани на вихідні. В інтерв'ю порталу ХОЧУ своїми планами поділилися Анатолій Анатоліч, Людмила Барбір, Марина Леончук та Єгор Гордєєв.

Анатолій Анатоліч , ведучий "Сніданку з 1+1":

Раніше на Великдень я найчастіше був у Кривому Розі, з батьками, друзями. Але тепер вже батьки приїжджають в Київ, тому що їм цікавіше приїхати до онуків. Цього року до нас приїде моя мама. У неділю прокинемося рано вранці і підемо до церкви. Старша донька Аліса вперше піде до церкви свідомо. Раніше вона спала в колясці, а тепер вже зможе за всім спостерігати. Великдень Аліса дуже чекає. Вона знає, що ми підемо святити паски.

У Кривому Розі ми завжди їздили в маленьку стару церкву, розташовану в приватному секторі. І навіть зараз я прихильник маленьких церков. Наприклад, є Іллінська церква на Подолі, де ми хрестили двох наших дітей. Тобто церква не обов'язково повинна бути красивою і в золоті - вона повинна бути справжньою, зі своєю історією. Але цього року ми підемо до церкви на Оболонській набережній, бо живемо поруч. А днем, напевно, зустрінемося з друзями. Неділя ж - всеукраїнський день шашлику, так що вибору немає.

Кілька років поспіль перед Великоднем я постив. А на саме свято у нас є три традиційних страви. Обов'язково дружина моя пече паски, кілька штук. Ще ми купуємо італійську паску, з тих пір як одного разу я привіз таку з-за кордону і нам дуже сподобалося. Вони відрізняються від наших - більш повітряне тісто. І ще один обов'язковий атрибут - буженина, яку робить моя дружина. Домашня буженина готується просто, але це дуже смачно. Я навіть сам колись готував у кулінарному шоу "Смакуємо" на 1+1 .

Марина Леончук , ведуча програми "Сніданок з 1+1":

Великдень - дуже світле свято. І, звичайно, в дитинстві він був набагато яскравіше і цікавіше, тому що ми завжди збиралися у бабусі. Ми жили в невеликому селищі. А бабуся жила недалеко від нас, в сусідньому селищі, всього за 7 км. І одним з незабутніх моментів була дорога. На Великдень, якщо була гарна погода, ми завжди ходили пішки: тато, мама, я і сестра. Йшли через луг - дуже зелений, весь у променях сонця. А по дорозі грали в міста.

У бабусі був дуже великий сад, і стіл накривали саме в саду. Співали пісні, згадували, як святкували Великдень в минулі роки, бабуся розповідала багато своїх історій. Такі моменти залишаються з тобою на все життя. Зараз її вже немає в живих, і, на жаль, Пасха стала трохи сумним святом для нас усіх. Але тим не менше ми максимально намагаємося зберегти ці традиції. У мене є син Гордій, і у нього теж є бабуся. Традицію збирати всю сім'ю перейняла моя мама. Найчастіше ми збираємося на дачі, де у нас теж є сад.

Цього року, якщо вийде, ми поїдемо до ще однієї моєї бабусі, прабабусі Гордія. Вона живе на Черкащині. У дитинстві ми бували там на Великдень набагато рідше , але зараз намагаємося це компенсувати , їздимо в гості , бо там теж дуже велика сім'я. Взагалі все, що пов'язано з рідними , дуже важливо.

Єгор Гордєєв, ведучий "ТСН. Ранок":

Будь-яке релігійне свято, і Великдень в тому числі, - дуже гарний привід зібратися з родичами. Незважаючи на те, що наша сім'я не дуже релігійна, ми намагаємося долучитися до культу. Нічна великодня служба - це дуже цікаво, там приголомшлива атмосфера. Навіть ті, хто далекий від віри в Бога, побувавши хоч раз на Великдень у церкві, відчують якесь просвітління. Все-таки є там грандіозна енергетика! Тому кожну пасхальну ніч ми намагаємося ходити до церкви. У моїй родині паски пече мама, дуже смачні. Ми живемо окремо, але на такі свята збираємося разом - і це дуже круто.

Людмила Барбір, ведуча програми "Сніданок з 1+1":

Я з Карпат, а в Карпатах дуже шанують традиції, і всі давні обряди збережено донині. З дитинства Пасха для мене – дуже важливе свято. У Пасхальну ніч ми йшли до церкви і несли великий, дуже гарний кошик зі смаколиками, який перед тим вбирали всією родиною. Так само, як на Новий рік прикрашають ялинку, так у Карпатах вбирають великодній кошик. У нас так і кажуть – "вбирати кошик". Для цього в нашій родині був вишитий бабусею святковий рушник, з писанками і вербою, дуже гарний. І обов'язково кошик прикрашається квітами. В кошик кладуть не лише паску та писанки. Кладуть усе, чим багатий святковий стіл – цукерки, м'ясо, сир, ковбаси. Кожна родина несе до церкви один великий кошик. Але у дітей можуть бути свої маленькі кошики. Найяскравіший момент у церкві – це коли всі запалюють у кошиках свічки. Це прекрасно!

В селі у кожної родини в церкві є своє місце. Сім'ї дуже великі, стоять групами, у кілька рядів. І коли запалюються свічки, це неймовірне видовище! А потім святий отець кропить усіх святою водою. Нашій сім'ї завжди "діставалося". Один родич, такий жартівник, завжди казав: "Отче, щось дуже мало. Давайте ще!". І нас рясно поливали святою водою. Це дуже весело було.

Вранці після великодньої служби родина приходить додому. На стіл кладуть дві писанки, "золоті" монетки (гроші) і наливають свячену воду. Вважається, хто перший з дітей прокинеться, забирає собі писанку і всі гроші. Але обов'язково треба вмитися цією водицею – щоб обличчя було гарним, як пасхальна писанка. Ми, до речі, досі так робимо, хоча вже всі дорослі. До речі, свяченою їжею треба також пригостити всіх свійських тварин. В хаті завжди багато писанок. Тому що кожному, хто приходить у гості, дають писанку. І коли ти сам ідеш до когось, теж несеш писанки.

Цього року на Великдень я обов'язково буду в Карпатах.  Мій син Тарасик ще маленький, тому до церкви, напевно, не піде. Але торік він уже брав участь у вбиранні кошика – стояв біля столу, щось прикрашав. Цього року він так само буде головним учасником вбирання, і кошик наш буде вбраний так, як захоче Тарас.