Ірино, вітаємо тебе з виходом нового роману! У книжці йде мова про чотирьох емігранток з України… Наскільки ця книга автобіографічна? Враховуючи те, що ти працюєш в українському посольстві у Парижі, то навколо тебе багато іммігрантів з України, то, може, ти щось підслуховувала у них?
Я підслуховувала дуже-дуже багато! Це не тільки історії українців, у романі містяться й монологи різних людей: прибиральниці, яка втекла сюди, тому що її бив чоловік; жінки, колишньої моделі, яка не може усвідомити свою старість… Таких яскравих персонажів, які вже самі себе створили, жоден автор вигадати не може… Це «вкрадене» і створює ефект такого «живого м’яса»!
Зовсім нещодавно весь світ був приголомшений пожежею у паризькому Нотр-Дамі… Як ви з чоловіком, нащадком Віктора Гюго, переживали цю історію? У цей час ти була у Парижі та навіть була поруч із Собором Паризької Богоматері…
Я плакала… Я рідко плачу: я ніколи не плачу під час перегляду кіно, але деколи плачу під час перегляду мультфільмів. Усі спостерігають і об’єднуються: байдуже, католик ти чи ні, але ти відчуваєш, що надбання людської цивілізації знищується прямо на твоїх очах і ти у XXI столітті не можеш приборкати цю древню стихію, вогонь! Спочатку всі були такі розумні, і кричали: «Де літаки, де гвинтокрили?», а потім люди аплодували цим пожежникам. Найзворушливіша картина, яка була через кілька днів після пожежі, мала такий вигляд: із пожежної частини виїжджає машина, а в цей час бабуся-монахиня, яка проходить повз, зупиняється і починає вслід плескати цій машині у долоні… Зараз у мого чоловіка, як і у всіх французів, поширюється головний мем: Віктор Гюго дуже дякує всім за увагу до Нотр-Дама, і питає: «Коли ж ви займетеся знедоленими?»
Зважаючи на те, що ми з тобою зустрілися у Києві, і поруч немає твого чоловіка, можу запитати: позаочі кажуть, що у тебе був роман із лідером гурту Бумбокс Андрієм Хливнюком? Яка з цих зворушливих пісень Андрія Хливнюка присвячена тобі?
Ти мене краще запитай: «З ким у моїй бурхливій юності не було тут роману?»… Мало буде таких публічних людей! Чесно, я не думаю, що він взяв і написав для мене якусь пісню…
Тобто роман був?
Так, це ще було у студентські роки… Це ще не був Бумбокс, а був комусь невідомий гурт Мандариновий рай.
Зараз ти слухаєш пісні гурту Бумбокс і десь впізнаєш вашу з Андрієм студентську історію кохання?
Чесно, не думаю про це! Я думаю, що у нього було не менше жінок, аніж у мене чоловіків! Якщо б він присвятив щось мені, то це було б дуже приємно, тому що все своє життя я тільки присвячую всім пісні! Хоч би хтось сказав, що мені щось присвятили!