«Останнє передвоєнне повідомлення в телефоні прийшло від подруги: «Виспись гарненько!», – Валерія Ковалінська, кореспондентка ТСН

ТСН
19:30
Щодня на YouTube
«Останнє передвоєнне повідомлення в телефоні прийшло від подруги: «Виспись гарненько!»,  – Валерія Ковалінська, кореспондентка ТСН

Інтерв'ю з ведучою "Проспорт" та кореспонденткою ТСН про те, які виклики в роботі довелося долати через розв'язану росією війну.

Поделиться:

Із чого розпочався перший день війни для вас, хто повідомив про те, що почалася війна, та кому насамперед зателефонували?

23 лютого ввечері в мене був запис ефіру «Проспорт» та зйомка сюжету для Телевізійної Служби Новин. Роботу я закінчила близько 22:00. Останнє передвоєнне повідомлення в телефоні прийшло від подруги: «Виспись гарненько!». (Я тоді тільки-но вийшла на роботу після коронавірусу.) Наступне за ним, у тому самому листуванні, я прочитала вже рано-вранці. І це були слова: «Почалася війна».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ"Пригадуючи події того ранку, сьогодні розумію: рішення поїхати на роботу було ключовим", – інтерв'ю з Аллою Хоцянівською, кореспонденткою ТСН

24-го ж прокинулася від незвичних звуків. Зазвичай я розпочинаю день зі стрічки новин і зранку там уже писали про вторгнення. Тож почала видзвонювати близьких та рідних, і всюди чулося: «Так, війна»... Повідомила керівникові, що їду на роботу. У мене в цей день у ТСН був вихідний, але я поїхала до редакції, бо розуміла, що маю бути саме там. Як дисциплінована людина, ще й устигла попередити перукаря, що не потраплю до нього о 9:00. Дорогою на роботу зняла на мобільний телефон черги на АЗС та в магазини. І перший день війни пропрацювала зранку до ночі в ньюзрумі ТСН. А випуски «Проспорту» з того вечора вже не виходили…

Працюючи в новинах стільки років, ви вірили, що повномасштабна війна, зрештою, станеться?

Ні, не вірила. Я знала, що війна вже 8 років триває на Донбасі, але не думала, що може статися повномасштабне вторгнення. Принаймні, «тривожної валізки» не складала.

Усім нам доводилося на ходу опановувати нові навички. Ми спали по кілька годин на добу.

Як більшість наших колег, перший період ви ночували в офісному бомбосховищі, щоб залишатися на варті інформаційного фронту. Чому вам важливо було, попри все, продовжувати спротив агресору?

Я розуміла, що люди чекають на інформацію, що її відсутність іще дужче посилює тривогу, а нам потрібно залишатися сильними. У нас було таке просте й водночас складне завдання: об’єктивно та цілодобово інформувати людей про події в країні й робити це оперативно. У перші дні війни в редакції я відповідала за монтаж матеріалів із регіонів. Це були і начитки, і ввімкнення, і сюжети моїх колег.

Пам’ятаю, як одночасно на руках мала шість матеріалів, а монтажка була лише одна на всіх. Режисерку монтажу Ірину Кривенко тоді дивом привезли до студії під час комендантської години. У такій ситуації в іншу монтажку сіла наша журналістка Ірина Прокоф’єва з «ТСН.Тижня». І я їй щось швидко пояснювала, а вона відповіла: «Спокійно, я лишень перший день режисерка монтажу». Усім нам доводилося на ходу опановувати нові навички. Ми спали по кілька годин на добу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ"ТСН – команда професіоналів, якій все під силу", – інтерв'ю зі спецкором ТСН Наталією Гончаровою про роботу під час війни

Ковалінська Проспорт ТСН

Ми стали ще більш мультифункціональними. Важче стало психологічно, бо ти усвідомлюєш, що це справді відбувається тут і зараз, іще більше важкої інформації доводиться через себе пропускати. Потрібно бути ще оперативнішим, ніж раніше, ще ретельніше перевіряти інформацію і працювати в ще стисліші терміни.

У перший та другий день війни я ще їздила ночувати додому. Пам’ятаю, коли вперше оголосили довгу комендантську годину. Мій колега заїхав по мене і ми заскочили в офіс якраз у той момент, коли ця комендантська година аж на півтори доби розпочалась. Ми розстелили ковдри в укритті, облаштували собі спальні місця: я прихопила плед із дому, на каналі взяла спальний мішок та ковдру... Потім, до речі, мені в соцмережі «прилетів» коментар від когось із росіян: здивувало, що ковдра надто чиста і це, нібито, показує, що все це неправда. Згодом уже й оселилася в нашому укритті, забрала туди подругу та перевезла із собою кота.

Ковалінська Проспорт ТСН

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ"Бути журналістом — це знаходитися на інформаційному фронті тоді, коли це потрібно країні, а не тільки коли це престижно", — Євген Плінський

У березні мене запросили, як ведучу, в резервну студію. Запасних ведучих тримали на випадок, якщо в іншого телеканалу «ляже» ефір через технічні проблеми. Або на випадок, якщо під час ефіру оголосять повітряну тривогу і вони змушені спускатися в підвал: тож перерваний ефір треба підхопити. І от мої нічні чергування в резервній студії були саме для такого випадку.

Де вам удалося попрацювати під час війни?

З України я виїхала на 21-й день повномасштабного вторгнення. Насправді не збиралася полишати країну, але вітчим попросив вивезти мою десятирічну сестру з мамою в безпечне місце. Відвезла їх у Марсель, бо саме там запропонував свою допомогу друг, і за деякий час повернулася.

Доки перебувала поза Україною, встигла попрацювати і журналісткою, й операторкою. Лідія Таран, ведуча ТСН, теж виїхала з донькою до Франції. Ми з нею зупинилися в різних містах – вона на схід від Парижа, я – на південь. Але ми їздили разом працювати до столиці.

Лідію запросили в ефір на одному з французьких телеканалів, тож я приїхала до неї зняти про це сюжет. Також ми ходили на мітинг на підтримку України і там відзняли матеріал, де Лідія працювала журналісткою, а я – операторкою. Відразу змонтувавши його на телефоні, ми передали це відео в наш ефір. Мітинг на Площі Республіки ще тривав, а сюжет про акцію в Парижі вже побачили глядачі національного марафону.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖЛідія Таран розповіла про свій досвід на французькому телебаченні: як Франція ставиться до війни, яку розпочала росія в Україні

Таран Ковалінська

Перебуваючи у Франції, я шукала події, які можна висвітлити в телемарафоні «Єдині новини». Це були мітинги на підтримку України, різні культурні заходи, на яких збирали кошти для допомоги військовим та біженцям, спільний перегляд співочого конкурсу «Євробачення»… Коли виникла ідея показати, як українці вболіватимуть за наших представників на пісенному конкурсі, зателефонувала художнику, українцю Віктору Орлі, який уже багато років живе в Марселі. Він у своїй галереї облаштував фан-зону з прапорами. Не минулося й без курйозу: ми всі разом дивилися прямий ефір, але в найвідповідальніший момент перервався інтернет, і перемогу гурту «Kalush Orchestra» ми побачили вже в записі. Але сюжет усе одно вийшов дуже щирим та емоційним.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖУкраїна перемогла на "Євробаченні 2022": виступ Kalush Orchestra та нагородження

Також я працювала на Каннському кінофестивалі: знімала акції на підтримку України та прем’єри українських фільмів. Один із них був про дівчину-аеророзвідницю – «Бачення метелика». Стрічку зняли ще до повномасштабного вторгнення, але показувала вона той жах, яким супроводжується війна й нині. До речі, акції протесту, які я там знімала, організувала костюмерка з Польщі – Агата Вінська. Вона спеціально приїхала на Каннський кінофестиваль, щоб нагадати світові про війну в Україні.

Ковалінська Проспорт ТСН

Пригадайте, як під час вашого перебування за кордоном європейці реагували на те, що відбувається в Україні.

Європейці були налякані та хотіли допомогти. За час перебування за кордоном я жодного разу не побачила негативного ставлення. Тож, коли кажуть, що там втомилися від нас, від війни – це неправда. Можливо, вони не розраховували, що це так довго триватиме, але вони справді щиро нам допомагають.

На самі концерти приходило багато українців, які розповідали свої історії порятунку під час війни.

Ви, окрім вище переліченого, висвітлювали благодійний тур «Кварталу-95» європейськими країнами. Розкажіть, будь ласка, скільки міст удалось об’їхати та які результати дістати?

Я долучилася до «Кварталу» вже в четвертому місті їхнього туру. Загалом їх запланували десять. Це був благодійний тур, під час якого збирали кошти на закупівлю рентген-прозорих операційних столів. Вийшло зібрати три з половиною мільйони гривень.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖВ ефірі телеканалу ТЕТ покажуть благодійний концерт «Вечірнього Кварталу», присвячений українським військовим

Тур був насичений, щодня нова країна, щовечора – концерт. Уночі я передивлялася відзнятий матеріал і писала матеріали для ефіру. На сон залишалося зо три години, бо зранку ми вже виїжджали в наступну країну. Із «Кварталом» я попрацювала в семи країнах за вісім днів. Іноді знімала з операторами самої студії. До речі, робота з ними – дуже цікавий та приємний досвід. Десь я знімала самостійно, на мобільний, а десь команда «Кварталу-95» шукала для мене місцевих операторів.

На самі концерти приходило багато українців, які розповідали свої історії порятунку під час війни. І це було дуже тепле та емоційне спілкування. Але, наприклад, в останній країні туру, в Португалії, мені стало психологічно складно працювати, бо люди, з якими  зустрічалася під час роботи, перебували в настрої «No stress», що дуже контрастувало і з моїми почуттями, і зі станом усіх українців. Поясню, що маю на увазі.

Коли я хвилювалася через зірвані домовленості з місцевим оператором, один із португальських організаторів звернувся до мене: «Та не переживай, чого ти? No stress». Мені це було важко збагнути. У нас у країні в ці хвилини вибухи та вбивства, а тут люди, в яких усе добре, які радіють життю біля океану і закликають тебе не стресувати.

Це було нагадування людям, які гуляли туристичним містом, що війна в Україні триває.

Яка панувала атмосфера на мітингах, на яких ви були?

У Марселі мітинги відбувалися щосуботи під мерією, і щоразу гімн співав наш оперний співак Дмитро Воронов. У ці моменти часом важко стримати сльози. Пам’ятаю, як поруч проїжджав туристичний автобус і всі люди, які там сиділи, просто повернулись і зааплодували мітингувальникам. Це було нагадування людям, які гуляли туристичним містом, що війна в Україні триває.

«Не псуйте французам свято, яка акція?»

Траплялися й неприємні моменти. Найбільше мене обурила ситуація в Каннах, коли команда українського фільму «Бачення метелика» йшла по червоному хіднику, а Агата Вінська (про те, що вона спеціально приїхала з Польщі для акцій на підтримку України, я вже розповідала вище) вмикала звуки повітряної тривоги, до неї раптом підійшла місцева поліція та заборонила це робити.

Іще одну акцію протесту Агата влаштувала в останній день фестивалю, намалювавши плакати з текстами – «One ticket to Borodyanka», «One ticket to Irpin». 

Ковалінська Проспорт ТСН

Зазвичай, із такими написами стоять люди, які хочуть знайти запрошення на якийсь фільм. Щось на кшталт нашого «зайвий квиток». Ідея акції полягала в тім, щоб людина, яка йде повз, подумала: «гммм, що це за Бородянка чи Буча, я такого не пам’ятаю з розкладу фільмів», почала гуглити і побачила моторошні світлини міст, які пережили російську окупацію. Але під час цієї акції поліція затримала кількох людей, і це було неприємно. І ще стало прикро, коли в групі «Українці в Каннах» хтось писав: «Не псуйте французам свято, яка акція?». Але, на щастя, її таки провели.

Які новини сприймалися найважче?

Буча, Ірпінь, Маріуполь... Кожна новина про звірства росіян над українцями… Найважче усвідомити те, скільком людям рашисти зруйнували життя, скільки людей утратили близьких і рідні домівки. Найтяжче розуміти, скільки горя росія принесла українцям і робить це дотепер.

Відкривала карту і думала: «Боже, нарешті поруч з домом!».

Повертаючись до України, ви зазначили в соцмережах, що придбали тоді найдорожчі в усіх сенсах квитки додому. У який момент вирішили повернутись, як це відбувалось і що ви зробили передусім по поверненні?

Увесь час дуже хотілося додому. А повернулась я вже в той момент, коли вдалося адаптувати молодшу сестру та маму до їхнього тимчасового перебування у Франції.

Пам'ятаю, як навіть під час відрядження з «Кварталом» у Будапешті та Бухаресті відкривала карту і думала: «Боже, нарешті поруч з домом!». І рахувала дні до повернення в рідний Київ.

Ковалінська Проспорт ТСН

Що найперше зробила вдома, то це провідала бабусю з дідусем. На другий день я вже вийшла на роботу в ТСН. І що цікаво — перша зйомка в Україні теж стосувалася Франції: наша художниця-українка прикрасила стіни подіуму під час показу дому Dior. А далі вже були поїздки в звільнені Макарів, Ірпінь, Чернігів та сюжети про концерти в бункері й метро для військових і волонтерів.

Відповідальність за агресивні дії кремля повинні нести і російські спортсмени, і вболівальники.

Також знімала матеріали про зруйновану спортивну інфраструктуру. Коли готувала сюжет про спортсменів, мене в басейні вразив плакат із написом «Спорт поза політикою»... Це не так. Ніхто зараз не може залишатися поза політикою та війною, це стосується геть усіх… Цього не можна пояснити ніякими міркуваннями про можливий нейтралітет. Дивитися на тисячі загиблих, на руйнування, завдані нашим містам і селам, на мільйони біженців і вдавати, що нічого не відбувається?!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ"російські спортсмени — амбасадори пропаганди війни та вбивств мирних українців", — скелетоніст Владислав Гераскевич, майстер спорту України міжнародного класу

Ми мусимо зробити все можливе, аби не допустити росіян до всіх без винятку змагань. Їх мають  відсторонити. Відповідальність за агресивні дії кремля повинні нести і російські спортсмени, і вболівальники.

Яких принципів ви дотримуєтеся, працюючи на варті інформаційного фронту?

Принципу «не зашкодити». Під час війни це важливо, як ніколи.

Найголовніша ваша місія сьогодні?

Наближати перемогу України. Задля цього я маю працювати професійно, оперативно, з увагою до деталей та відповідальністю перед мільйонною аудиторією.

Яким буде день Перемоги України для вас?

100% це буде день на улюбленій роботі! 

Ковалінська Проспорт

Новости по теме