Напередодні Анна Трінчер презентувала новий танцювальний трек No cocaina – енергійну пісню, яка поєднує драйвовий ритм і важливий сенс, а саме емоційну залежність у коханні. Пісня розповідає про стан, коли пристрасть перетворюється на звичку, що виснажує, а почуття – на залежність.
Ексклюзивно для сайту 1plus1 Анна розкриває сенс нової пісні та ділиться досвідом прийняття себе, пошуку внутрішньої опори й сили.
Анно, ваша нова пісня No cocaina викликала хвилю обговорень. Як ви с тавитеся до того, що сучасна музика часто провокує суспільство на дискусію?
– Мені здається, це правильно. Артист має викликати різні емоції, не обов’язково лише позитивні. Головне, щоб люди щось відчували, щоб творчість не проходила повз.
Сьогодні музика – це не просто про «красиво звучить». Вона має нести сенси, говорити про важливе. No cocaina саме така. У ній ми хотіли нагадати, що в житті є багато альтернатив забороненим речовинам. Одна з них – кохання, бо воно теж може бути, як наркотик.
А ще – спорт, рух, життя в кайф, але без руйнівних речей. Мені хотілося показати, що справжній драйв можна отримати, коли ти просто живеш на повну.
Ви не боїтеся торкатися гострих тем. Як для вас звучить межа між мистецтвом і провокацією?
– Я взагалі вважаю, що артист має викликати емоцію, іноді – навіть незручну. Моя творчість часто народжується з особистого досвіду, тому вона може когось зачепити чи спровокувати. Але це ніколи не про штучну провокацію. Я не роблю щось просто, щоб «шокувати».
Я проживаю свої пісні й ділюся цим досвідом із людьми. No cocaina саме про такий стан, коли почуття вже перетворюються на залежність, і ти розумієш, що час це відпустити.
Тому, якщо в моїх піснях і є елемент провокації, то лише для того, щоб привернути увагу до сенсів. Не до скандалу, а до внутрішніх процесів, через які проходить кожна людина.
Про що для вас ця пісня?
– Для мене ця пісня про залежність, але не від речовин, а від почуттів. Про той момент, коли любов перестає бути натхненням і стає звичкою. Коли ти розумієш, що вже не зовсім керуєш цим станом, але відпустити теж не можеш.
Це історія, яку проживали, мабуть, всі. І кожен по-своєму. Комусь вона нагадає про біль, комусь – про пристрасть. Мені хотілося, щоб No cocaina була багатошаровою. Під неї можна просто танцювати, а можна відчути щось дуже особисте. І обидва варіанти правильні.
Ви часто показуєте щирі емоції на сцені, навіть сльози. Чи відчуваєте, що зараз людям потрібна саме така чесність – без фільтрів?
– Я переконана, що артист має бути справжнім зі своєю аудиторією. Саме ця відвертість створює між нами живий зв’язок – те, що не можна підробити.
Я не приховую свої емоції. Якщо мені боляче – я плачу, якщо щаслива – сміюся. І, мабуть, саме через це навколо мене зібралися такі щирі, світлі люди – мої слухачі. Все, що я проживаю, неминуче виливається у творчість. І коли ці емоції знаходять відгук у серцях інших, то я розумію, що все не дарма.
«Я не приховую свої емоції. Якщо мені боляче – я плачу, якщо щаслива – сміюся»
Що допомагає вам не втрачати внутрішню опору в час, коли навколо стільки болю й тривоги?
– Для мене це відчуття: я на своєму місці. Коли розумієш, що твоя робота відгукується в серцях людей, коли після концерту підходять дівчата і говорять, що пісня їм допомогла або просто не дала здатися – це дає силу.
Ще джерело опори – приклад тих, хто сьогодні справді тримає нас всіх: військові, медики, волонтери. Спостерігати за їхньою відвагою і самовіддачею – це як нагадування, що в нас немає права на поразку. Вони показують, що навіть у найтемніші часи можна знаходити в собі мужність і продовжувати діяти.
Тому я намагаюся ставитись до цього відповідально. Мені важливо давати співчуття, підтримку й щирість. Коли знаю, що моя музика може комусь підсвітити дорогу – цього вистачає, щоб не зламатися.
Ви пережили довгий шлях до прийняття себе. Коли вперше відчули: «мені більше не потрібно комусь щось доводити»?
– Це був процес – мій шлях до прийняття, до розкриття, до внутрішньої опори. Колись мені дуже хотілося всім довести, що я можу, що я варта. А потім прийшло розуміння: нікому нічого не потрібно доводити.
Ми самі обираємо, як нам жити, що відчувати, куди вкладати свою енергію. І коли я це прийняла, стало легше. З’явилося відчуття свободи, коли ти просто йдеш своїм шляхом, не озираючись, і розумієш: ти вже достатня.
Ви часто наголошуєте, що більше не хочете «знущатися» з себе дієтами. Що допомогло перейти до здорового підходу без крайнощів?
– Для мене це передусім пошук опори в собі й розуміння себе. Велике значення мала робота з психологом та власна рефлексія. Часто проблеми з харчуванням зовсім не про їжу. Вони про невирішені внутрішні питання, про те, як ми ставимося до себе.
Чим більше ти працюєш над собою ментально, тим більш гармонійно це відображається на тілі. Зараз я розумію: я їм і дбаю про себе не для когось, а для себе. Це моя форма турботи й любові до себе, спосіб показати собі повагу й підтримку, а не покарання.
Які ваші щоденні маленькі ритуали, що допомагають відчувати себе в ресурсі?
– Для мене це прості речі, які дають відчуття балансу й внутрішнього спокою. Медитація допомагає зупинитися і прислухатися до себе, спорт – відчути тіло і його силу, а улюблені справи наповнюють енергією й радощами. А ще важливі зустрічі з друзями, коли можна просто бути собою, сміятися і ділитися думками.
«З часом я зрозуміла, що хейт найчастіше народжується не з ненависті, а з болю»
Ви відповіли на хейт з гумором. Але як ви справді переживаєте такі хвилі негативу – чи лишає це слід усередині?
Я вже досить давно на сцені і, чесно кажучи, навчилася спокійно ставитися до хейту. Люди мають право не приймати мене, мою позицію чи мою творчість – це нормально. Ми всі різні, і не всім має подобатися одне й те саме.
З часом я зрозуміла, що хейт найчастіше народжується не з ненависті, а з болю. Це відображення не моїх, а чужих пережитих або ще ні почуттів. Коли ти це усвідомлюєш, стає легше не брати все близько до серця.
Звісно, я жива людина, і іноді якісь слова можуть зачепити. Але я намагаюся трансформувати це у силу: у натхнення, у ще більшу любов до тих, хто поруч. Бо підтримка моїх слухачів завжди голосніша за будь-який хейт.
Як навчитися не дозволяти чужій думці руйнувати віру в себе – що б ви сказали тим, кого цькують у соцмережах?
– Насправді хейт майже завжди не про вас. Зазвичай це відображення того, що всередині тих людей: їхні страхи, незавершені емоції, нереалізовані цілі. Тому перше, що потрібно пам’ятати: це не про вас, тому не сприймайте на свій рахунок.
Є різниця між конструктивною критикою і просто словами «на вітер». Конструктивну критику варто слухати, особливо від професіоналів або людей, думка яких важлива для вас. Все інше – просто шум.
Якщо у вас є своя мета, якщо ви точно знаєте, що робите це для себе, для своєї справи, ніхто не має права відводити вас від шляху. Ставте себе на перше місце, робіть те, що вам важливо, і пам’ятайте: навколо завжди є люди, які готові підтримати, випромінювати добро і йти поруч із вами. Саме це допомагає не загубити віру в себе.
Як ви думаєте, чому людям так важко прийняти чужу сміливість бути собою?
– Прийняти чужу сміливість бути собою складно тим, хто ще не прийняв власну. Багато людей не працюють із собою, не розбираються зі своїми страхами, комплексами чи внутрішніми блоками. Через це вони починають проєктувати власні незавершені емоції на інших, тому чужа свобода чи відкритість сприймається як загроза або виклик.
Тому важливо пам’ятати: сміливість інших часто просто відображає те, що ще не прожите всередині них самих. І перш ніж засуджувати, треба розібратися зі своїм внутрішнім світом.
Чи змінився ваш підхід до публічності – можливо, стали обережнішою або навпаки сміливішою у висловлюваннях?
– Я стала більш відкритою зі своєю аудиторією. Звісно, публічність накладає певні обмеження: іноді слова можуть бути вирвані з контексту або зрозумілі не так, як ти хотів би донести. Тому важливо навчитися висловлювати свою думку максимально повно і правильно.
Але водночас дуже важливо зберігати себе, залишатися щирою. Це тонка грань. Ти розумієш, що твої слова можуть впливати на людей, і це накладає відповідальність. Проте саме ця щирість і відкритість роблять комунікацію справжньою, і я намагаюсь дотримуватись цього балансу.
«Дуже важливо зберігати себе, залишатися щирою»
Ви нещодавно зізнались, що вперше замислились про вік. Що для вас означає дорослішання сьогодні?
– Для мене дорослішання – це не просто цифри у паспорті. Це про етапи життя, досвід, який ти отримуєш, і трансформації, через які проходиш. Адже справжні зміни відбуваються тільки через пережиті події, емоції, моменти, які формують тебе.
Дорослішання – це, можна сказати, зрілість. Ти бачиш більше подій, більше людей, краще розумієш їх, краще розбираєшся у собі та світі навколо. Це не швидкі висновки, а поступовий процес, який робить тебе більш цілісним і відкритим.
Коли вам важко – до чого або до кого ви звертаєтесь, щоб не опустити руки?
– Мені допомагає моя родина, друзі, команда – люди, які завжди поруч, навіть коли важко, коли сумніви беруть гору або сили на межі. Їхня підтримка дає мені віру в себе і нагадує, що я не одна.
Ще мені дуже допомагає аудиторія. Кожне повідомлення, кожне слово підтримки від слухачів – це неймовірна енергія. Я справді вдячна, що вони є, і це дає силу рухатися далі, не опускати руки і продовжувати робити те, що люблю.
Якби ви могли звернутись до себе 5 років тому – що б сказали тій Анні?
– Я б сказала: продовжуй вірити в себе і робити те, що хочеш. Не бійся проявлятися і залишатися щирою, бо завжди будуть люди, які підтримають тебе.
І додала б про жіночу підтримку: не бійся дружби, не бійся довіряти і проявляти себе. Не всі жінки — це змагання чи злість. Є жінки, які будуть твоїм прихистком, твоєю опорою. І це дає сили йти вперед, навіть коли здається, що все складно.
Що для вас зараз – справжня близькість? Це про романтику, про довіру чи про те, щоб поруч просто було тихо й спокійно?
– Справжня близькість – це поєднання всього одночасно. Це довіра, коли ти можеш бути повністю собою, без масок і очікувань. Це моменти тиші поруч із людиною, коли не треба нічого пояснювати, все просто відчуваєш серцем. І це також романтика – не обов’язково великі жести, а маленькі деталі, які показують, що тобі важлива ця людина, що ти її помічаєш і підтримуєш.
Для мене близькість – це коли поруч є людина, яка бачить тебе, яка приймає твої емоції і з якою можна бути чесною, вразливою та щирою.
«Можна бути вразливою, сумною чи втомленою і водночас знаходити сили знову підійматися і залишатися собою»
Ви виглядаєте щасливою й зібраною. Але коли ніхто не бачить – що робите, щоб не розсипатися?
– Я звертаюся до свого оточення: рідних, друзів, тих людей, які завжди поруч. Важливу роль відіграє відновлення ресурсу – час для себе, медитація, прості ритуали, які допомагають зібрати думки і емоції. Також мені допомагає терапія: це простір, де можна чесно розібратися в собі, прожити складні моменти й знову відчути внутрішню опору.
Для мене важливо пам’ятати: можна бути вразливою, сумною чи втомленою і водночас знаходити сили знову підійматися і залишатися собою.
Є у вас людина, з якою можна бути не артисткою, не сильною – а просто Анною?
– Це моє оточення – команда, друзі, родина. З ними я можу бути собою, без масок і ролей. Можна сміятися, сумувати, ділитися переживаннями, просто бути в моменті. Саме поруч із такими людьми відчуваєш справжню опору та спокій, це неймовірно важливо.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Співачка Анна Трінчер разом з 1+1 media реалізувала мрію дівчинки, батьки якої загинули під час ракетного обстрілу