День української писемності та мови — це особливе свято, яке щороку нагадує українцям про силу рідного слова, його історію, красу і неповторність. Це день, коли ми згадуємо, як важливо говорити українською, ми вшановуємо тисячолітню традицію, що почалася ще з Нестора Літописця, першого літописця Київської Русі, який заклав основи нашої писемної культури.
Свято започаткували 1997 року Указом Президента України, і відтоді воно стало символом любові до рідної мови. Спершу День української писемності відзначали 9 листопада — у день пам’яті Нестора Літописця, проте після переходу церков на новоюліанський календар дату змінили на 27 жовтня. Але головна ідея залишилася незмінною — плекати українське слово, берегти мовну спадщину і передавати її далі.
Щороку цього дня українці по всій країні беруть участь у Всеукраїнському радіодиктанті національної єдності. У школах і університетах проводять тематичні уроки, читають вірші, влаштовують конкурси, лекції й мовні квести. У бібліотеках та музеях відкривають виставки стародавніх рукописів і друкованих книг, щоб нагадати, як довго й важко формувалася наша писемність.
Українська мова пройшла непростий шлях — від давньоруських літописів до сучасних медіа, від заборон і репресій до відродження і розквіту. У різні часи її намагалися витіснити, але вона вистояла. І сьогодні, у період війни, мова набуває ще глибшого значення: вона стала зброєю, що об’єднує, підтримує і дає силу.
Кожен із нас може долучитися до цього свята по-своєму — написати диктант, прочитати українську книжку, перейти на спілкування українською, підтримати україномовні видання, фільми, блогерів. Бо мова живе тоді, коли нею говорять, коли її чують і коли її люблять.
Дмитро Павличко
Спитай себе, дитино, хто ти є,
І в серці обізветься рідна мова;
І в голосі яснім ім’я твоє
Просяє, наче зірка світанкова.
З родинного гнізда, немов пташа,
Ти полетиш, де світу далечизна,
Та в рідній мові буде вся душа
І вся твоя дорога, вся Вітчизна.
У просторах, яким немає меж,
Не згубишся, як на вітрах полова.
Моря перелетиш і не впадеш,
Допоки буде в серці рідна мова.
***
Валентина Каменчук
Мову рідну, слово рідне
Має кожен із людей.
Наша мова українська
З наших уст лине, як пісня,
Л’ється кожен день.
Бережімо нашу мову
І як маму полюбім,
Бо немає нам рідніших
В цьому світі все гарніших,
Як та мова наша рідна,
Найгучніша з-поміж мов.
Хай завжди говорить мова
І співає, і кричить,
Бо приємно її чути
Добре нам із нею жить.
Колискова наша мова
Найпрекрасніша із мов,
Тарасова рідна мова
Найулюбленіша з мов.
***
Володимир Сосюра
Вивчайте, любіть свою мову,
як світлу Вітчизну любіть,
як стягів красу малинову,
як рідного неба блакить.
Нехай в твоїм серці любові
не згасне священний вогонь,
як вперше промовлене слово
на мові народу свого.
Як сонця безсмертного коло,
що креслить у небі путі,
любіть свою мову й ніколи
її не забудьте в житті.
Ми з нею відомі усюди,
усе в ній, що треба нам, є,
а хто свою мову забуде,
той серце забуде своє.
Вона, як зоря пурпурова,
що сяє з небесних висот,
і там, де звучить рідна мова,
живе український народ.
Народ наш, трудар наш і воїн,
що тьму подолав у бою.
І той лиш пошани достоїн,
хто мову шанує свою.
***
Микола Максимов
Країна мовою жива!
Життю і мові – честь і слава!
Не гине скошена трава –
Дощами зрошена отава…
Вбивали мову… І не раз!..
Ганьбили – стомлену від болю…
Багнет, спрямований у час,
Не переможе нашу волю!..
Країна знову ожила!
І сонце долю милувало –
Де мати сина сповила,
І щастю – пісню дарувала…
Осанна – колосу в жнива!
Життю і мові – честь і слава!..
Не гине скошена трава –
Дощами зрошена отава!..
***
Ліна Костенко
Страшні слова, коли вони мовчать,
Коли вони зненацька причаїлись,
Коли не знаєш, з чого їх почать,
Бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
Із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
А ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія – це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний дотик до душі.
***
Олександр Олесь
Рідна мова в рідній школі!
Що бринить нам чарівніш?
Що нам ближче, і миліш,
І дорожче в час недолі?
Рідна мова! Рідна мова!
Що в єдине нас злива, —
Перші матері слова,
Перша пісня колискова.
Як розлучимось з тобою,
Як забудем голос твій
І в вітчизні дорогій
Говоритимем чужою?!
Краще нам німими стати,
Легше гори нам нести,
Ніж тебе розіп’ясти,
Наша мово, наша мати!
Ні! В кім думка прагне слова,
Хто в майбутнім хоче жить,
Той всім серцем закричить:
«В рідній школі рідна мова!»
І спасе того в недолі
Наша мрія золота,
Наше гасло і мета:
Рідна мова в рідній школі.
***
Максим Рильський
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур'ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
Прислухайтесь, як океан співає –
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово – це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.
***
Леся Українка
Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?
Ти моя щира, гартована мова,
Я тебе видобуть з піхви готова,
Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,
Вражого ж серця клинком не проб’єш…
Вигострю, виточу зброю іскристу,
Скільки достане снаги мені й хисту,
Потім її почеплю при стіні
Іншим на втіху, на смуток мені.
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.
Брязне клинок об залізо кайданів,
Піде луна по твердинях тиранів,
Стрінеться з брязкотом інших мечей,
З гуком нових, не тюремних речей.
Месники дужі приймуть мою зброю,
Кинуться з нею одважно до бою…
Зброє моя, послужи воякам
Краще, ніж служиш ти хворим рукам!
***
Андрій Малишко
Буду я навчатись мови золотої...
У трави-веснянки, у гори крутої,
В потічка веселого, що постане річкою,
В пагінця зеленого, що зросте смерічкою.
Буду я навчатись мови-блискавиці
В клекоті гарячім кованої криці,
В корневищі пружному ниви колоскової
В леготі шовковому пісні колискової.
Щоб людському щастю
дбанок свій надбати;
Щоб раділа з мене
Україна-мати…
***
Оксана Забужко
Мова кожного народу
неповторна і – своя;
в ній гримлять громи в негоду,
в тиші – трелі солов’я.
На своїй природній мові
і потоки гомонять;
зелен-клени у діброві
по-кленовому шумлять.
Солов’їну, барвінкову,
колосисту – на віки –
українську рідну мову
в дар мені дали батьки.
Берегти її, плекати
буду всюди й повсякчас,
бо ж єдина – так, як мати,
мова в кожного із нас!