Леся Українка (справжнє ім’я – Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871 року в місті Новоград-Волинський. Вона була видатною українською поетесою, драматургинею, перекладачкою та культурною діячкою, яка відіграла важливу роль у формуванні української літератури.
Змалку Леся отримала ґрунтовну освіту завдяки своїм батькам. Її мати – Олена Пчілка – була письменницею та видавчинею, а батько Петро Косач – відомим громадським діячем. Через хворобу (туберкульоз кісток), що вразила її в дитячому віці, Леся не могла відвідувати школу, тому навчалася вдома. Проте це не завадило їй опанувати кілька мов і глибоко зануритися в світ літератури.
У 13 років вона написала свій перший вірш «Надія», а згодом створила низку видатних творів, серед яких збірки «На крилах пісень», «Думи і мрії» та «Відгуки». Її драматичні поеми «Кассандра», «Бояриня», «Лісова пісня» стали справжніми перлинами української літератури.
Леся Українка не лише писала, а й активно підтримувала національне відродження, працювала в літературних гуртках і займалася перекладацькою діяльністю. Вона перекладала твори Байрона, Шекспіра, Гейне, Гомера та інших світових класиків.
Померла письменниця 1 серпня 1913 року в грузинському містечку Сурамі, де лікувалася від туберкульозу. Її поховано на Байковому кладовищі в Києві.