Журналісти, ведучі, редактори, оператори, режисери, продюсери, технічні фахівці — за кожним етером марафону Єдині новини стоїть велика команда професіоналів.
Днями відбулася важлива міжнародна гуманітарна місія, завдяки якій вдалося евакуювати українців із тимчасово окупованих Олешок на підконтрольну Україні територію. Уперше від початку повномасштабного російського вторгнення українська делегація отримала можливість потрапити до тимчасово окупованого міста в межах гуманітарної місії, головною метою якої було повернення наших громадян.
Єдиними представниками українських медіа, які супроводжували місію та документували ці події, стали журналісти інформаційного марафону Єдині новини. Серед них — Ілля Шинкаренко, оператор ТСН.
Саме його відео стали свідченням важливої гуманітарної роботи, людських історій і довгоочікуваного повернення українців додому.
Як знімальна група готувалася до висвітлення операції? Як росіяни перешкоджали роботі українських журналістів? І яка історія від мешканців Олешок вразила найбільше? Про це в інтерв’ю Іллі Шинкаренка.
Що передувало поїздці в Олешки? Якою була ситуація?
Ситуація в Олешках справді була критичною. Передусім потрібно було домовитися з росіянами, щоб евакуювати звідти наших людей. Вони нам не довіряли й боялися, що ми можемо скористатися евакуацією, аби завдати по них удару. Тому єдиним надійним варіантом безпеки для них було залучення українських представників в операцію. Ми та американські колеги були додатковою гарантією. Водночас, для нас єдиною гарантією були лише їхні слова.
Проте для мене це, насамперед, була робота. Я хвилювався лише через те, що росіяни можуть не дотримуватися домовленостей.
Що найбільше запам'яталося під час перебування на окупованих територіях?
Ми їхали вночі, тому було дуже складно щось розгледіти. У Криму бачив лише один магазин, який світився, та кортеж, яким ми були оточені.
На тимчасово окупованій території України ми пересувались тим маршрутом, який підготували росіяни. Дорогою частина будинків була розбита. На одній з зупинок окупанти розклали мінівиставку з залишками різних БПЛА, яку знімали багато російських військових і журналістів. У сюжетах вони стверджували, що всі БПЛА мають західне виробництво та те, що ми оснащені озброєнням НАТО.
Безпосередньо в Олешках ми оглянули лише невелику його частину. Візуально воно нагадувало прифронтове містечко за 30 кілометрів від лінії зіткнення. Загалом все це було схоже на навмисно сплановану пропагандистську поїздку, з якої вони хотіли взяти максимум. У нашому автобусі також їхали представники росії. Понад 10 — це були федеральні ЗМІ. Також окремо їхав транспорт із блогерами та журналістами телеканалів так званої «ДНР», одягненими у відповідну символіку.
Що було найскладніше під час створення матеріалу? Коли у вас була змога виходити в етер?
росіяни готувались до цієї місії довго, тому зробили все задля того, щоб в нас не було технічної змоги передати матеріали в Україну. На більшій частині території мобільний зв’язок був лише у них. Вони точно знали, які оператори там працювали, і кожен мав по кілька SIM-карт. Українські — працювали лише на території Білорусі.
Вони постійно слідкували за роботою Starlink. Проговорювали, де можна його підключити, а де — ні. Чому? Тому що в них працював інший засіб. Фактично ми були відрізані від можливості писати колегам або передавати матеріали. Наша делегація була майже повністю ізольована від всього світу й так продовжувалось аж до Олешок.
росіяни спокійно записувались протягом поїздки, а ми не могли цього зробити. Вони слідкували за кожним нашим рухом. Ми постійно вели перемовини з ними і вже згодом нам дозволили передати матеріали. Проте щоразу вони намагалися створювати перешкоди: підключалися до нашої мережі, щоб її перевантажити. Також постійно повторювали, що в нас ембарго. Там, де ми мали перевагу, вони вдавалися до інших способів впливу.
Розкажіть про той ключовий момент, заради якого поїхали на місію? Якою була зустріч з нашими людьми?
Насамперед в Олешках було мало часу на запис і потрібно було робити все досить швидко. Думаю, що люди все ж чекали нагоди виїхати звідти. Під час знімання я випадково зіткнувся з жінкою та перепросив її. Вона обернулася й перепитала: «Що ви сказали?». Я повторив: «Вибачте». Тоді вона підійшла впритул, накинула каптур і промовила: «Я так давно не чула української мови. Ви можете поговорити зі мною?». Після цих слів вона почала плакати.
Якими були настрої та перестороги в громадян?
Насправді мешканці були дуже стримані в своїх реакціях, бо не до кінця були впевнені, чи все буде добре. Уникали контакту з нами, переживаючи за власну безпеку. Моментами спілкувались більш охоче з росіянами, аніж з нами. Вже у дорозі перепитували, чи не буде фільтрації. Вони дуже хвилювались та боялись саме цього. Мабуть, росіяни проговорювали їм те, що їх можуть зупинити дорогою в Україну.
Наша делегація зробила все для того, щоб цього не було. І шлях назад ми обрали не той, що пропонували росіяни, який можливо допускав фільтрацію. Загалом такий настрій панував до моменту, поки вони не приїхали в пункт пропуску на білорусько-українському кордоні. Вже в українських автобусах вони побачили наші прапори та почали плакати. До речі, дорогою з Олешок люди виходили з табличками «Евакуація» і нам вдалося забрати частину людей, хоча росіянам це не сподобалось.
Яка кількість літаків прибула на територію Білорусі?
Я побачив три військово-транспортні літаки, кожен з яких розрахований мінімум на 200 осіб. Найстаршій людині було під 70 років, а наймолодшій — приблизно тиждень тому виповнився 1 рік. До речі, щемко було те, що люди виїжджали зі своїми домашніми улюбленцями і саме вони першими перетнули кордон.
Вже в Україні люди перейшли на українську мову, розповідали, що вішали в Олешках два рушники синього та жовтого кольору, щоб хоча б щось нагадувало їм прапор. Проте це було емоційно тяжке видовище. Для людей ця поїздка була справжнім стресом, попри важливу місію.
Запам’яталось те, що на заправках вони купували все морозиво та снеки, які там були. За 4 роки окупації вони не могли мріяти про таку «смачну розкіш». Вони їли морозиво, попри те, що на вулиці була ніч, а погода була досить прохолодна та вітряна. Вони усміхались, бо мали таку можливість.
Які ви особисто відчули емоції під час місії?
Я говорив, що хотів би дати інтерв’ю наступного дня, адже ще не міг розібратися у власних емоціях. Ми стали першою українською делегацією, яка потрапила на території, що перебувають під російською окупацією з 2022 року. Від середи я майже не спав, тому зараз почуваюся емоційно та фізично виснаженим. У першу ніч після повернення взагалі не міг заснути.
До речі, коли ми проїжджали Крим, я багато думав і зловив себе на думці, що сказав «Welcome to Ukraine». Підсвідомо в мене досі є відчуття, що Крим — це Україна. А всі території повернуться під наш контроль.
Нагадаємо, марафон Єдині новини розпочав мовлення 26 лютого 2022 року як спільна відповідь українських медіагруп на повномасштабне російське вторгнення. Сьогодні над його виробництвом працюють команди Starlight Media, 1+1 media, Inter Media Group та Ми — Україна.
За щоденним етером стоять журналісти, редактори, продюсери, оператори, режисери та технічні фахівці, які забезпечують підготовку матеріалів, прямі включення, зв’язок і стабільність мовлення. Ця робота потребує постійної координації, професійної відповідальності та здатності швидко адаптуватися до обставин, які змінюються щодня.
До слова, за підсумками січня-вересня 2026 року новини марафону Єдині новини щодня продукують понад 13 мільйонів контактів з аудиторією на телебаченні та цифрових платформах, а їхній інформаційний вплив поширюється далеко за межі України. На телебаченні марафон є лідером за добовим охопленням серед усіх телеканалів.