У День Незалежності, 24 серпня, телеканал "1+1" у прямому ефірі транслював львівський концерт "Океану Ельзи". Під час цієї грандіозної події уся країна в унісон співала життєствердні пісні Святослава Вакарчука. У інтерв'ю "Світському життю" легенда вітчизняної рок-музики зізнався, як ставиться до народного визнання і як бореться із "зіркової хворобою".
- Славо, в тебе є традиції перед тим, як виходиш на сцену? Я колись чула, що в тебе була обов'язкова традиція перед виходом дзвонити дружині. Це правда?
- Мої особисті традиції я завжди залишаю при собі. А насправді є в нас спільна для групи традиція: нам обов'язково треба потриматись один за одного. Спочатку був банальний рух, коли всі один одному руки кладуть. Потім, коли в нас уперше змінився склад, ми додали ще традицію - обійматися за плечі, плюс ми ще говоримо певні речі, які я голосно не можу сказати.
- Нецензурні речі?
- Я сказав те, що я сказав!
- Концерти у Львові для тебе завжди особливі, приходить вся родина.
- Не завжди, до речі. Це останнім часом. Був такий період, коли тато не ходив на мої концерти. Перший концерт, який він відвідав, був з симфонімним оркетсром у палаці "Україна", і відбувся він, якщо не зраджує пам'ять, у квітні 2002 року. До того, хоча "Океан Ельзи" вже роки три активно гастролювали, він ніколи не ходив. А мама моя, навпаки, ходила на наші перші концерти, навіть у маленьких львівських клубах, які відбувалися з 1995 року.
- На сцені ти присвятив пісню мамі і говорив дуже теплі слова. Для мами ти залишаєшся маленьким сином?
- Насправді моя мама не з тих типових українських мам, які постійно бідкаються, що її дитина не поїла. Вона навпаки завжди тримає мене в тонусі. Подивиться і каже: "Щось ти поправився". Або: "Як раз ти добре виглядаєш". Тобто вона в мене така сама спортивна, бігає по 7 км або ходить на тренажерах в свої роки. Не буду говорити, скільки їй років, але, як ви здогадуєтеся, немало.
- Зараз кожну родину торкнулася ситуація в країні. Ти думав про те, що й тобі може прийти повістка?
-Якщо мені прийде повістка, я піду й зареєструюсь, я не збираюся робити виключення.
- В тебе була військова кафедра?
- Так, я лейтенант запасу, я маю таку "невійськову" військову спеціальність. Оскільки я добре володію англійською мовою, я навчався там, де була військова розвідка, психологічна боротьба і таке інше. Зрештою, цим я й займаюся.
- До речі, про психологічну боротьбу. Що ти відчуваєш, коли виходиш на сцену і з тобою в унісон співають 40, 70 тисяч людей? Від такого визнання може знести дах.
- У нас це дуже повільно відбувалось, і я думаю, що з "ОЕ" це ніколи не станеться. Років 18 тому я стояв на сцені у Львові. Там було 50, можливо, 100 чоловік переді мною. Я точно з таким же настроєм співав свої пісні, нічого не змінилося. Я як і тоді закривав очі. До речі, я почав закривати очі спочатку несвідомо, а потім зрозумів, що це дуже допомагає добре співати. Коли я вийшов на сцену, я дуже стидався, не знав, куди подіти очі. Це, до речі, видно по перших наших записах. Потім я придумав - не знаєш куди діти очі - закривай. Наприклад, Том Йорк з Radiohеad - в нього взагалі постійно закриті очі.
- Чи є секрет антидоту до "зіркової хвороби"?
- Випробовування грошима, владою і славою - дуже серйозні і треба мати надзвичайно сильний характер, бути фактично святим, щоб ніяк на це не відреагувати. Знаєш, як у свої часи імператори робили так, аби їх не отруїли?
- Весь час їли отруту потроху.
- Так, спочатку трошки, потім більше, більше. Тому якщо це потрошку, то ти до цього звикаєш, вчишся з цим жити нормально.