Правда і вигадки Тихої Нави: чим реальна історія «боярського маніяка» відрізняється від серіального злодія – 9 ключових моментів

Український серіал Тиха Нава базується на реальних злочинах «боярського маніяка» і відтворює одну з найтемніших кримінальних історій незалежної України. Розповідаємо, де в цій історії правда, а де вигадка.

Новий український детективний трилер Тиха Нава став одним із найгучніших серіальних релізів початку 2026 року. Це другий оригінальний проєкт платформи Київстар ТБ, який за перші 10 днів після прем’єри зібрав 7 млн переглядів, як повідомляло видання Forbes Ukraine.

Втім, справжній резонанс Тихої Нави пов’язаний не лише з рейтингами. Серіал базується на реальних подіях — одній із найгучніших і найтрагічніших кримінальних справ в історії незалежної України. Йдеться про злочини так званого «боярського маніяка» Юрія Кузьменка, який майже десятиліття тероризував Київську область.

Увага, в матеріалі присутні спойлери!

Реальна справа: хто такий Юрій Кузьменко

Вікіпедія

Юрій Кузьменко — серійний убивця і ґвалтівник, який діяв на території Київської області упродовж кількох років, із середини 2000-х до свого затримання у 2009 році. За вироком суду доведеними визнано 13 убивств жінок. Сам Кузьменко під час слідства заявляв про значно більшу кількість жертв, однак ці зізнання не були підтверджені доказами й, за оцінкою слідчих, могли бути частиною його психологічної гри та прагнення самодемонізації.

Кузьменко народився і жив у Київській області, мав професійну освіту, працював теслярем. Станом на зараз йому 51 рік. До викриття він вів зовні цілком буденне життя, яке різко контрастувало з масштабом і жорстокістю його злочинів.

Наприкінці 1990-х Кузьменко одружився, у шлюбі народилися двоє дітей, однак сімейне життя не склалося. Згодом він розлучився з дружиною і почав жити з іншою жінкою, яка мала сина від попереднього шлюбу. До арешту вони мешкали разом у Боярці. Сусіди описували його як мовчазного, замкненого, але загалом «нормального» чоловіка без очевидних ознак агресії. Саме ця соціальна непомітність роками допомагала йому уникати підозр.

Слідчі та психологи, які працювали зі справою, зазначали, що Кузьменко вмів підтримувати подвійну ідентичність: у побуті — спокійний, навіть покірний, у злочинах — жорстокий і домінантний. Психіатричні та сексопатологічні експертизи вказували на глибокі внутрішні конфлікти, що сформувалися ще в дитинстві, зокрема через насильство в родині.

Архів МВС України

Паралельно з побутовим життям він системно вистежував жінок у передмістях, біля транспортних вузлів, у лісосмугах та на малолюдних стежках. Злочини Кузьменка відзначалися повторюваним сценарієм. Він ретельно обирав місця нападу, використовував елементи психологічного контролю, змушував жертв виконувати принизливі накази, зокрема акуратно складати одяг перед насильством. З часом його поведінка еволюціонувала: якщо спершу він залишав постраждалих живими, то згодом почав убивати, що слідчі пов’язували з відчуттям безкарності.

Окрему роль у цій справі відіграла системна бездіяльність правоохоронних органів у перші роки. Заяви жінок ігнорувалися, кримінальні провадження не відкривалися, окремі смерті намагалися пояснити побутовими причинами. Лише коли кількість схожих злочинів стала критичною, було офіційно визнано, що в регіоні діє серійний злочинець.

Розслідування справи Кузьменка стало переломним моментом для української криміналістики. Уперше в такому масштабі застосовувалися психологічне профайлінґування, аналіз поведінкових патернів, масові ДНК-перевірки. Згодом матеріали цієї справи лягли в основу наукових досліджень і навчальних посібників, а сам кейс вважають одним із тих, що сформували сучасну українську школу розслідування серійних злочинів.

Після арешту Кузьменка тримали під посиленим конвоєм — під час слідчих експериментів його виводили у бронежилеті та касці через реальну загрозу самосуду. У 2011 році суд остаточно визнав його винним і призначив довічне позбавлення волі.

Нині Кузьменко відбуває покарання у Роменській виправній колонії № 56. За відкритими даними, він утримується в умовах суворого режиму, під постійним наглядом, без права на дострокове звільнення.

Реальність vs кіно: що в серіалі правда, а що вигадка

Тиха Нава свідомо балансує між документальною точністю й драматургією. Нижче — дев’ять ключових моментів, де серіал максимально наближається до реальної справи Юрія Кузьменка, і де автори дозволили собі відступи.

У серіалі злочини відбуваються біля лісосмуги, у реальності теж.

Лісосмуги та передмістя — не вигадка. У серіалі злочини відбуваються біля лісосмуг і на околицях міст. Це повністю відповідає реальності: Кузьменко нападав у малолюдних місцях Київської області — у передмістях, біля залізничних платформ, зупинок транспорту та в лісових масивах, де жертви були найменш захищені.

Цікавий факт, що населеного пункту Тиха Нава не існує, але його прототипом став Ірпінь. До речі, слово «Нава» обрали через слов’янську міфологію, де це царство мертвих.

кадр з фільму

Серіальний злочинець має таку ж саму професію, що і реальний «боярьский маніак».

Серіальний антагоніст має звичайну робітничу професію — так само, як і реальний «боярський маніяк». Юрій Кузьменко був теслярем, роками працював фізичною працею і не привертав уваги оточення. Саме ця «соціальна нормальність» стала ключовим елементом його безкарності.

Поведінкові деталі серіального та реального злочинців ідентичні.

Одна з наймоторошніших деталей — вимога до жертв акуратно складати одяг — напряму запозичена з реальних свідчень. У серіалі цей момент не пояснюють, але в реальності слідчі розцінювали його як форму тотального психологічного контролю й домінування.

Бездіяльність правоохоронців — не вигадка.

Тиха Нава показує системні збої в роботі поліції, і це не художнє перебільшення. У реальній справі заяви жінок роками ігнорувалися, докази зникали, а окремі смерті намагалися пояснити «нещасними випадками».

кадр з фильму

Були свідки, які вижили – як в серіалі, так і в реальності.

У серіалі важливу роль відіграють жінки, яким вдалося вижити і запам’ятати ключові деталі про нападника. Це не вигадка. В реальності одна з постраждалих роками зберігала білизну зі слідами ДНК, сподіваючись, що злочинця все ж викриють. Саме цей доказ згодом став вирішальним.

В серіалі маніяка порівнювали з Енріке Іглесіасом, в той час як в реальності – з Елвісом Преслі.

У реальності деякі жертви порівнювали злочинця з Елвісом Преслі, що й дало йому прізвисько «Елвіс». У серіалі цей прийом трансформовано — одна з жертв порівнює нападника з Енріке Іглесіасом, намагаючись описати його зовнішність.

Затримання, все ж, в серіали було показано не так, як в реальності.

Фінал серіалу перегукується з реальними подіями лише частково. У житті Кузьменка затримали після фатальної помилки — його останню жертву бачили, коли вона сідала в його автомобіль.

кадр з фільму

«Трикутник» з трьох міст, в якому діяв головний антагоніст серіалу – не вигадка.

Територіальний «трикутник», у межах якого діє серіальний злочинець, має реальний прототип. До 2007 року Кузьменко вчиняв напади в зоні Боярка — Васильків — Корчі, де різко зросла кількість жіночих убивств.

У серіалі розслідування зрушує з мертвої точки завдяки досвідченим київським слідчим.

 У реальності ж ключову роль у викритті злочинця відіграв Руслан Сушко — на той момент слідчий, який очолив роботу над справою. За його словами, слідча група застосувала для того часу нетипові методи, зокрема аналіз супутникових знімків, які купували у НАТО. Це дозволило окреслити маршрути пересування злочинця та зробити висновки щодо автомобіля, яким він користувався. Подібна історія показана і в серіалі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тиха нава, Ілюзія обману і не тільки: 6 захопливих детективів true crime від яких неможливо відірватися

Останні новини