До проєкту «Плюсуй українську» доєднався ведучий «Сніданку з 1+1» та «Голосу країни» Юрій Горбунов, аби власним прикладом надихнути інших примножувати любов до всього українського. В інтерв’ю він розповів про те, як нині реагує на прояви російської культури у суспільстві, хто для нього є справжніми героями цієї повномасштабної війни та як переконати тих людей, які категорично відмовляються спілкуватися українською.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Мені хотілося, щоб це був наче оберіг", — майстриня-вишивальниця розповіла, як створює вишиванку для Нелі Шовкопляс
Нагадаємо, 7 лютого група 1+1 media анонсувала запуск проєкту «Плюсуй українську», спрямований на популяризацію української мови та культури, викорінення російського контенту з медіаполя та формування звички спілкуватися як вдома, так і в інших сферах життя українською. Проєкт буде реалізовуватися протягом 2023 року разом з WAW: альтернативне медіа та за підтримки МКІП.
Основні носії російської мови, наші сусіди, нас вбивають. Це слід усвідомити та позбутися звички говорити російською.
Ви народилися у Новому Роздолі, що на Львівщині, проте зростали в Івано-Франківську. Як Франківськ вплинув на ваш розвиток як особистості? Хто і що прищепило вам любов до всього українського?
Ми в сім’ї завжди спілкувались українською мовою. Все моє оточення, і в дворі, і в школі, було українськомовне. До того ж навчався в українській школі, а мама взагалі працювала вихователькою і методисткою у дитячому садочку, тож завжди розмовляла з нами чистою мовою. Саме тому під час спілкування ми ніколи не використовували різні домішки — ні гуцульських слів, ні русизмів. Єдине, коли вступив до театрального, там почали виправляти неправильні наголоси, якими ми користувались. Наприклад, ми кажемо лЮблю замість люблЮ, чи бУло замість булО. Це дуже складно виправити, бо ми звикли так говорити з дитинства і відразу переключитися непросто. Проте знадобилося небагато часу, аби удосконалити вимову.
До речі, у нас в інституті працював мовний режим. Повністю російськомовна людина повинна була десь за три тижні перейти на українську. Спочатку колегам зі сходу країни було складно, але такий підхід працював. Люди відразу починали думати українською.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Сьогодні особливо цінні такі зустрічі та обійми з рідними": Соломія Вітвіцька показала рідкісні кадри з родиною
За чим з юнацьких часів ви по-особливому сумуєте?
Коли ти за чимось дуже сильно сумуєш, значить, тебе щось зараз не влаштовує. Не можу сказати, що зараз за чимось сумую. Завжди намагаюсь робити те, що мені подобається. У мене прекрасна робота. Якщо і згадувати якісь моменти, то яскравим епізодом в моєму житті є студентство. Воно справді було безтурботним. Я вчився в задоволення, у мене не було жодних проблем з наукою. Попри те, що доводилося дізнаватися багато нових речей, ми встигали гуляти, ходити в театри, їздити на екскурсії та зустрічатися з дівчатами. На все вистачало часу.
Які діалектизми, притаманні Гуцульщині, можете виділити?
Наприклад, старші люди нам могли казати: «Що ти сі шкіриш», що означає «Що ти усміхаєшся». Або ж: «Стули писок», що має значення «Помовчи/замовкни».
На щастя, ще тоді в радянському театральному інституті українофільська позиція була яскраво виражена.
Як ви реагуєте, коли зараз можете чути прояви російської культури у суспільстві та тези про те, що немає різниці, якою мовою спілкуватися? Як, на вашу думку, переконати тих людей, які категорично відмовляються спілкуватися українською?
Моя позиція завжди була однозначною і задовго до повномасштабної війни, і задовго до всіх революцій. Для мене було шоком, коли у 1986 році я приїхав вступати в театральний і в центральному гастрономі, попросивши українською продати мені батон, у відповідь почув: «Я тебя не понимаю. Можешь разговаривать по-человечески?». Не розумів, як в столиці України можуть таке казати. Потім теж зіткнувся з тим, що багато людей довкола розмовляли російською. На щастя, ще тоді в радянському театральному інституті українофільська позиція була яскраво виражена. У нас викладачі робили зауваження студентам, які у житті розмовляли російською мовою.
Хто, на вашу думку, з творців кіноіндустрії наразі робить неоціненний внесок у популяризацію української мови?
Зараз на українське кіно йдуть люди, воно працює. Українське кіно зацінували. Сюди я можу віднести наше «Скажене весілля», яке є чисто українською комедією, і «Мавку», яка стала патріотичним духом, і «Памфір», в якому використовується дуже багато буковинського діалекту, що підкреслює самобутність регіону.
До речі, за кордоном теж присутній діалект. Наприклад, це можна простежити у Франції. Люди, прослухавши вимову, можуть чітко сказати, з якого ти регіону країни. Можна по-доброму позаздрити полякам, адже вони говорять чистою польською і в них римо-католицька віра, що дуже їх єднає.
Ваш серіал «Скажені сусіди 2» став першим проєктом в Україні, зйомки якого почалися після повномасштабного вторгнення. Вони відбувалися у жовтні — грудні 2022 року. І часом доводилося на монтажі прибирати відлуння повітряної тривоги, проте для вас було важливо почати реанімувати індустрію. Як вдалося зібрати та запевнити команду у необхідності створення цього продукту в нових умовах?
Мені потрібно було не просто їх вмовити зніматися, а домовитися за значно бюджетніші зйомки. Реакція абсолютно у всіх була однаковою, що мене дуже здивувало. Всі були настільки втомлені від того, що роботи не було й індустрія завмерла на місці, що нічого, крім слів: «Ми готові», «Боже, невже це стається», вони не говорили. Не було жодної людини, з якою були б проблеми. Актриси, які виїхали за кордон, поверталися заради знімань.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Це називається синдром передчасного горювання": Марічка Падалко розповіла, як хвилюється за чоловіка-військового
В одному з інтерв’ю ви зазначали, що екран — це ваша професія, і якщо його немає — значить, тебе немає в професії. Чи були моменти, коли вам ставало по-справжньому лячно від невідомості та тотального нерозуміння того, чи вам зрештою вдасться вийти в ефір?
Не думав про це. Думав тільки про те, що буде з країною. Втратити роботу чи професію — це одне, а от втратити країну — це катастрофа. Втратити державу — це втратити основу, ту землю, де поховані твої батьки та діди, які воювали за неї, та де народилися та ростуть твої діти. Раптом втратити це — найстрашніше.
Культура завжди була Прометеєм всіх тих геополітичних подій, які відбувалися у світі.
На щастя, ми зараз працюємо завдяки нашим Силам оборони. Нині ви разом з ведучими «Сніданку з 1+1» є точкою опори у цій війні для глядачів. А згодом розпочнуться зйомки нового сезону «Голосу країни», що матиме на меті підтримувати український народ, який уже більше року незламно бореться за життя та свободу. Які очікування у вас від сезону та учасників? І що б через екрани хотіли донести всім глядачам?
Повернення до тих речей, які є нам звичними, є важливим кроком до перемоги. Військові, з якими ми спілкуємось на концертах, говорять, що для них самих важливо, аби в тилу відбувалося все те, до чого ми звикли до повномасштабної війни. Аби, вмикаючи телевізор вранці, транслювалося ранкове шоу «Сніданок з 1+1», а ввечері — «Голос країни» з талановитими людьми, які будуть прославляти нашу неньку, ставши її справжнім іміджем.
Також ви говорили і про те, що суспільство у конкретних випадках вимагає конкретних героїв. Тож, хто для вас є героєм у цій повномасштабній війні?
Звичайно, що це наші військові, волонтери. Взагалі українці — це залізні люди. Ворог дуже сильно прорахувався, нападаючи на нашу країну. Ми давно говорили про те, що ми незгодні бути частиною росії. Про це говорили наші революції, про це говорила наша позиція. Якщо нам не подобалася влада — ми змінювали її. Цим ми і відрізняємось від росіян, тому, напевно, їх і дратуємо.