У межах спецпроєкту «Люди, які створюють новини» до Дня працівників радіо, телебачення та зв’язку ділимось історіями тих, хто щодня розповідає новини тисячам українців. Журналісти, ведучі, редактори, оператори, режисери, продюсери, технічні фахівці – за кожним етером марафону «Єдині новини» стоїть велика команда професіоналів.
Як створюються новини під час війни? Як ухвалюють складні рішення, перевіряють інформацію та забезпечують ефір попри тривоги, обстріли й відключення світла?
У цьому інтерв’ю розповідаємо про особистий досвід та історію Олени Гущик, ведучої та кореспондентки ТСН, 1+1 Марафон.
— За що саме ви відповідаєте під час підготовки новин?
Працюю ведучою та кореспонденткою ТСН, а також випусковою редакторкою програми «Нічна варта».
І в якій би ролі я не перебувала, обожнюю спостерігати за результатом. Коли переглядаєш телевізійний ефір, здається, що все відбувається легко й природно. Втім, перш ніж стати перед камерою, потрібно виконати величезний обсяг роботи: години підготовки, спілкування з редакторами, уточнення інформації та постійна концентрація на деталях і цифрах, які іноді змінюються навіть під час етеру.
«Перш ніж стати перед камерою, потрібно виконати величезний обсяг роботи»
— Що у вашій роботі залишається невидимим для глядачів?
Глядачі бачать готову історію, але за кадром залишається багато сумнівів, перевірок і рішень. За кожним матеріалом – чимало розмов, після яких доводиться переосмислювати подачу інформації, а іноді й відмовлятися від фактів, які не вдається достатньо надійно підтвердити.
Ми живемо в час популярності Telegram-каналів, які наввипередки публікують інформацію. Проте часто вона неперевірена, а іноді її поширення може бути недоречним в умовах повномасштабної війни.
У справжніх новинах важливо не лише те, що ти скажеш, а й те, чого не скажеш. Іноді професіоналізм – це не додати сильну фразу, а вчасно її прибрати. Не посилити емоцію, а зберегти точність. Ця частина роботи залишається за кадром, але саме вона визначає довіру глядача.
Важливо не просто прочитати новину, а й усвідомлювати вагу кожного слова. Особливо тоді, коли йдеться про втрату, безпеку чи рішення, яке може змінити майбутнє країни.
Невидимим часто залишається і стрес, який ми проживаємо. Журналісти постійно, фактично цілодобово, спілкуються з людьми, які перебувають у вкрай тривожному стані, розпачі чи заціпенінні. Але журналіст – теж людина, яка боїться, переживає за рідних, могла втратити житло чи намагається зрозуміти, як їй жити далі.
«У справжніх новинах важливо не лише те, що ти скажеш, а й те, чого не скажеш»
— Який робочий день за час повномасштабної війни ви ніколи не забудете?
За ці роки було багато днів, які складно назвати звичайними робочими. Чого лише вартий перший день повномасштабного вторгнення, коли я мусила виходити в ефір і розповідати, який вигляд має війна в столиці. І робити це виважено, без зайвих емоцій, коли поруч із твоїм домом уже проїжджає російська техніка.
Війна навчила нас працювати в обставинах, до яких неможливо повністю підготуватися. Був ранок, коли я в прямому ефірі показувала наслідки влучання російського дрона. І саме в цей момент рятувальники голосно закричали: «Земля!», а над нашими головами збили ракету.
За лічені секунди ти маєш діяти: бігти до укриття, щоб сховатися від уламків, які падають довкола, і водночас допомагати іншим – тим, хто розгубився й просто завмер на місці. І все це не вимикаючи камери, адже ти в ефірі.
«Війна навчила нас працювати в обставинах, до яких неможливо повністю підготуватися»
Також найсильніше запам’ятовуються моменти, коли за професійним завданням раптом відкривається щось дуже особисте й людське. Коли розумієш, що людина навпроти не просто розповідає історію для матеріалу, а довіряє тобі частину свого життя, про яку, можливо, досі було складно говорити.
У мене так було фактично з кожним епізодом проєкту «Життя після шрамів». Ми проводили дні з ветеранами – на складах їхніх бізнесів, спортивних майданчиках або разом із їхніми дітьми.
Іноді знімання тривали по 10 годин. Після них було відчуття, ніби ти прожила день із чужого життя. Наче перед тобою відкрили найпотаємніше, а тепер ти маєш працювати з цим відео й вирізати «щось менш важливе», щоб умістити історію в ефір.
— Пригадайте випадок, коли ви особливо відчули, що ваша робота має значення
Одного разу в лікарні «Охматдит» до мене підбігла жінка з проханням врятувати її сина. Він мав онкологічне захворювання й терміново потребував трансплантації кісткового мозку.
Наступного дня я повернулася з оператором. Ми зняли матеріал і випустили його в ефір. За добу завдяки глядачам вдалося зібрати понад 2 млн грн – суми вистачило на операцію.
На той час я вже мала контакти волонтерів і клініки в Бидгощі (Польща), де проводили необхідну операцію. Ми все організували, тож хлопець із мамою виїхали за кордон, і нам вдалося вчасно допомогти йому.
Уявляєте, які емоції я переживала, коли зустрічала цю родину в аеропорту після операції? Це був переломний момент. Тоді я вперше по-справжньому відчула, що інформація та моє вміння працювати з нею мають величезне значення.
— Що сьогодні найскладніше у створенні новин і що допомагає вашій команді впоратися?
Найскладніше – втримати баланс між швидкістю, точністю та людяністю. Інформація поширюється миттєво, емоції часто випереджають факти, а ціна помилки під час війни надзвичайно висока.
Ми не можемо дозволити собі розкіш просто переказувати те, що всі вже побачили в соцмережах. Наше завдання – перевірити інформацію, пояснити контекст і відділити підтверджені факти від припущень.
— Чим ви найбільше пишаєтеся у своїх колегах та своїй роботі?
За роки повномасштабної війни ми не втратили здатності бути уважними до людей. Кожному з нас болить. У кожного вже є власні втрати та щоденні проблеми. Втім, команда продовжує піклуватися одне про одного й виконувати свою роботу, іноді на межі власних сил.
Ми залишаємося в цій професії навіть у моменти цілковитої невизначеності. І тримаємо одне одного. Можливо, саме завдяки цьому допомагаємо триматися й нашим глядачам.
«Ми залишаємося в цій професії навіть у моменти цілковитої невизначеності»
— Як змінилася ваша робота з інформацією за роки повномасштабної війни?
Війна дуже чітко показала, що інформація може бути неповною, свідчення – суперечливими, а перше враження – оманливим. Тому тепер для мене ще важливіше не просто знати, що сталося, а й розуміти, що ми справді можемо стверджувати.
Змінилося й відчуття відповідальності за людський вимір новин. За кожною цифрою можуть стояти людські долі. Ми працюємо з темами, які для когось є не сюжетом, а особистою трагедією чи досвідом, із яким доведеться жити далі.
Це вимагає не меншої професійної дистанції, а більшої чутливості до того, як ми говоримо про людей. Наприклад, ми часто володіємо інсайдерською інформацією, яка може розбити комусь серце.
Тому щоразу постає вибір: розповісти чи промовчати? Де проходить межа між суспільною важливістю інформації та відповідальністю перед людьми, чиїх життів вона стосується? І як розповідати про ці історії, щоб світ не забував, яку страшну війну переживає кожен українець?
Не вважаю, що журналіст має ставати менш емоційним. Навпаки, важливо залишатися чутливим, але не дозволяти емоціям підміняти факти.
«Важливо залишатися чутливим, але не дозволяти емоціям підміняти факти»
— Що сьогодні найскладніше в роботі з інформацією?
Найскладніше – працювати в середовищі, де інформації багато, а часу на її осмислення дедалі менше. Неперевірені повідомлення, маніпуляції, вирвані з контексту відео, емоційні заголовки – усе це конкурує за увагу людини.
Раніше я здебільшого працювала на швидкість, проте зараз у кожному матеріалі особисто перевіряю кожен факт і прописую все до дрібниць. У час, коли кожен може поширити інформацію, особливо цінною стає здатність відповідати за неї. Швидкість привертає увагу, але довіра змушує повертатися.
«Швидкість привертає увагу, але довіра змушує повертатися»
Нагадаємо, марафон «Єдині новини» розпочав мовлення 26 лютого 2022 року як спільна відповідь українських медіагруп на повномасштабне російське вторгнення.
Сьогодні над його виробництвом працюють команди Starlight Media, 1+1 media, Inter Media Group та «Ми — Україна». За щоденним етером стоять журналісти, редактори, продюсери, оператори, режисери та технічні фахівці, які забезпечують підготовку матеріалів, прямі включення, зв’язок і стабільність мовлення. Ця робота потребує постійної координації, професійної відповідальності та здатності швидко адаптуватися до обставин, які змінюються щодня.
До слова, за підсумками січня-вересня 2026 року новини марафону «Єдині новини» щодня продукують понад 13 мільйонів контактів з аудиторією на телебаченні та цифрових платформах, а їхній інформаційний вплив поширюється далеко за межі України. На телебаченні марафон є лідером за добовим охопленням серед усіх телеканалів.