"Українська мова – це насправді зброя", - інтерв'ю зі Світланою Ройз у межах проєкту "Плюсуй українську"

Світлана Ройз, дитяча сімейна психологиня, письменниця, стала новою учасницею циклу мотивуючих інтерв’ю.

У межах проєкту «Плюсуй українську» 1+1 media спільно зі Всеукраїнським Рухом «Єдині» продовжує розповідати про справжніх амбасадорів української мови. Так, новою учасницею циклу мотивуючих інтерв’ю стала дитяча сімейна психологиня, письменниця Світлана Ройз.

Під час прямої трансляції на YouTube-каналі «Єдині» Світлана розповіла про те, що її спонукало перейти на українську мову та через які етапи на цьому шляху вона пройшла. Окрім цього, психологиня поділилась своїми думками щодо спротиву та психологічного бар’єра, що може виникати у людей при переході на нову мову.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ці слова ми більше не пишемо з великої букви: пояснення Олександра Авраменка

Нагадаємо, що у вересні 1+1 media спільно зі Всеукраїнським Рухом «Єдині» підписали меморандум про співпрацю, в межах якого консолідація зусиль буде спрямована на популяризацію української мови та культури.

Loading...

«Українська мова – це насправді зброя»

Що спонукало вас перейти на українську мову? Якими внутрішніми мотивами ви керувались при прийнятті цього рішення?

Раніше була впевнена, що не зможу перейти на українську мову, але після 24 лютого зрозуміла, що інакше просто неможливо. Наші цінності визначають наші цілі і ті дії, які ми будемо робити. Тому моя мотивація полягала в тому, що могла себе питати: «Які цінності підтримую зараз, коли розмовляю українською, і які цінності, коли спілкуюсь російською?»

24 лютого вперше відчула, що українська мова – це насправді зброя. Тоді був період, коли я стрибнула в українськомовний простір, знаючи, що іншого шляху немає, що це важливо і для мене, і для тих, хто поруч. Зараз вже відчуваю, що вкорінююсь в нашу історію та культуру, і мені соромно, що не робила цього раніше. Але тепер це відбувається більш щиро, більш істотно та більш природно.

Чи перейшли ваші діти на українську мову? Яким був цей етап? Розкажіть про особливості переходу дітей на іншу мову.

У мене двоє дітей – син і донька. Син вже давно перейшов, ще до повномасштабної війни. Він зі своєю дівчиною постійно спілкується українською, ця мова для них вже природна. Донька теж перейшла, це наша маленька сімейна перемога, бо процес давався їй важко. 

При переході дитини на іншу мову ми маємо дати їй право на адаптацію. Можна ніби грати в гру, коли ми призначаємо дитину дослідником, який зараз знаходиться на іншій планеті й щодня приносить нове слово, знайомиться з новою людиною, розповідає про це. Коли це стане грою, діти легше сприйматимуть нову для себе мову.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Суржик зараз – це ознака великого бажання почати говорити українською мовою», – Марічка Падалко про перехід на українську мову

«Коли написала свій перший вірш українською, мені стало легше»

Як бути зі спротивом, який виникає у людей при переході на іншу мову? Що в такому випадку можна використовувати для самопідтримки?

Особисто я відчула цей спротив після того, як вже зробила перший крок до переходу, і для мене було важливо зрозуміти, що стається з людьми, які теж починають спілкуватись українською. Мова – це частина ідентичності та внутрішньої території, яку ми не можемо викреслити, ми завжди маємо її доповнювати. І мені було важливо домовитися з собою, щоб моя російськомовна частина не стала внутрішнім винищувачем, який хоче повернути все назад.

Коли написала свій перший вірш українською, мені стало легше. Відчула, що відновлююсь. 90% мого спілкування – українською. Коли у мене болить голова, коли я дуже втомлена, то завжди прошу вибачення і кажу, що зараз мені потрібно розмовляти російською, бо я просто не впораюсь. Це абсолютно нормальне явище – у нас вимикаються мовні центри, коли нам страшно, ми втомлені, тому ми будемо переходити на мову, яка заощаджує сили.

Як ви вчили українську мову – самостійно чи з репетитором? Поділіться, як це відбувалось.

У мене не було репетитора. Я вчилася в українській школі, тому знала мову. Звичайно, що соромно, живучи в Україні, не спілкуватися державною мовою, але так вже сталося. В процесі вивчення мови святкувала кожну свою п'ятихвилинку, коли мені вдавалося не переходити на російську.

Нині читаю українськомовні книжки, слухаю курси українською. І просто спілкуюсь, адже потрібна постійна практика.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Для мене не дуже зрозумілим є те, що люди, міста яких зруйновані росіянами, продовжують спілкуватись російською», – Ірма Вітовська, українська акторка театру та кіно, заслужена артистка України

Чи можете ви виділити етапи вашого переходу на українську мову? Якими вони були?

Перший етап почався 24 лютого. В соціальній психології є фази переживання травматичної кризи у суспільстві, перша фаза – героїчна. Якраз багато хто  від початку великої війни саме на цій фазі перейшов на українську мову, адже це давало відчуття сили, згуртованості та енергії.

Потім настає етап «відкату», коли швидко приходить втома від української. Це період намагання відчути контакт із тією реальністю, яка була до війни. І тимчасовий перехід на російську мову на цьому етапі  – це ніби зробити крок назад, відчути опору і знову йти в українську мову.

Далі буде стрибок вгору, певний злет, коли ми відчуваємо, що все можемо. Потім може накопичуватись втома й знову буде відкат, але після цього настане фаза, коли точно усвідомлюєш, що вже не повернешся назад до російської мови. Якщо пережити всі фази з падіннями, то наступною буде фаза мовної стійкості. І це стане важливим етапом внутрішньої перемоги.

Як реагувало ваше російськомовне оточення, коли ви переходили на українську мову? І як реагувати людям, які переходять на українську, а їхнє оточення цього не приймає? 

Якщо я вже прийняла рішення, якщо у мене є відчуття внутрішньої коректності, то  роблю те, що забажаю, попри думку оточення. Маю сказати, що моє середовище ціннісне та рафіноване. Мене завжди підтримували та допомагали при переході.

З оточенням ми про все можемо розмовляти, але пам’ятаємо, що робимо це, не звинувачуючи. Бо як тільки ми починаємо звинувачувати, ми втрачаємо контакт з людиною. Треба розуміти, що війна б'є по системі близькості, зараз взагалі контакти знаходяться під напругою. Якщо для нас важливі стосунки зі своїм оточенням, ми можемо сказати: «Я дозволяю тобі бути собою та дозволяю собі бути собою, але я підтримую мовну стійкість, тому з цього шляху вже не зверну».

Все, що відбувається за період війни, проходить по ціннісному рівню. Тому ми можемо питати: «З яких цінностей виникло твоє рішення не переходити на українську, а розмовляти зараз російською мовою? Скажи, що ти відчуваєш, коли підтримуєш російську, а я тобі скажу, що відчуваю, коли підтримую українську мову». І це буде контакт двох ціннісних особистостей, а не тих, хто намагається когось перетягнути на свою територію.

«Зараз нам важливо у всіх проявах не просто напрацювати мовну стійкість, нам потрібно самим для себе ставати підтримкою»

Що робити з психологічним бар'єром, який виникає, коли людина боїться заговорити українською мовою?

Психологічний бар'єр пов’язаний не лише з мовою, виникає перед будь-чим новим. Людина змінюється, коли переходить на іншу для себе мову, тому бар’єр може бути пов’язаний якраз з опором цим змінам.

Особисто я працюю зі своїми бар'єрами так, що просто пірнаю в те, що для мене може бути складним. Комусь може допомогти співання пісень або читання віршів. Я взагалі призначаю вірші як рецепт від психолога. Також спеціально підбираю вірші на зустрічі з дітьми, бо вони впливають на наші стовбурові структури мозку, які якраз відповідають за нашу безпеку. У віршах є не тільки рими, а й ритмізація, тому, коли ми читаємо їх, у нас налагоджується ритм серцебиття та дихання, ми сприймаємо мову одночасно і на біологічному рівні. 

Ще варто розмовляти зі своїм внутрішнім критиком. Ми маємо сказати собі, що ми вже молодці, бо прийняли рішення та робимо кроки до того, щоб спілкуватись українською. Зараз нам важливо у всіх проявах не просто напрацювати мовну стійкість, нам потрібно самим для себе ставати підтримкою. Окрім цього, важливо не порівнювати себе з іншими. Ми пам'ятаємо, що у кожного своя швидкість та свої здібності.

«Залишаючи за собою право на помилку, ми залишаємо за собою право бути живим»

Як ви ставитесь до помилок? 

Треба дозволити собі «свято помилок», коли ми можемо визнавати свої помилки та сміливо про це говорити. Якщо ми дозволимо собі сміятися над собою, поруч із нами люди дозволять собі бути вільнішими. Це досвід героїзму – залишаючи за собою право на помилку, ми залишаємо за собою право бути живим. Бо, якщо я ідеальна людина, то я – пам'ятник, а пам'ятники не розвиваються і не відчувають.

Поділіться порадами при переході на українську мову. Як полегшити цей процес, якщо до цього людина постійно перебувала в російськомовному середовищі?

Важливо визначити для себе свою швидкість, читати книжки, намагатись спілкуватися хоча б 5 хвилин на день українською. Також можна обрати для себе людину для спілкування і письмовою мовою, і розмовною. Перевести свої гаджети на українську мову – це дуже допомагає 

Слід домовлятись із самим собою, як ми будемо реагувати на те, що забуваємо слова.  Особисто я просто запитую в інших. Від того, що я запитаю, я не стану для себе менш авторитетною, бо знаю, що я проста людина, яка навчилася просити про допомогу. А коли ми навчаємося нового, ми точно потребуватимемо допомоги.

Ми ще маємо пам'ятати, що навчання неможливе без руху. Якщо у нас немає фізичного навантаження, у нас не працює довгострокова пам'ять. Все з усім пов'язано: гіпокамп відповідає за довгострокову пам'ять, саме в ньому відбувається процес народження нових нейронів, ми прискорюємо цей процес, якщо рухаємось. Тому після будь-якого заняття треба відновити рухомість, що буде сприяти кращому запам'ятовуванню. 

Ще є такий процес, як консолідація пам'яті – перезаписування інформації в довгострокову пам'ять. Він відбувається уві сні, тому, якщо перед сном читати книжки українською, співати українських пісень, спілкуватись українською, то процес вивчення мови пришвидшиться.

Яку книгу можете порекомендувати для переходу на українську мову?

Взагалі будь-яку книгу українською мовою. Можна обирати книжки, які поділені на розділи, де багато ілюстрацій, щоб ми могли робити багато пауз під час читання. Адже на початку переходу опрацьовувати великі обсяги інформації для нашого мозку може бути заскладно.

Больше новостей