«Суржик зараз – це ознака великого бажання почати говорити українською мовою», – Марічка Падалко про перехід на українську мову

У межах проєкту «Плюсуй українську» група 1+1 media спільно зі Всеукраїнським Рухом «Єдині» продовжує реалізацію циклу мотивуючих інтерв’ю. Цього разу розповідаємо історію ведучої телеканалу 1+1 Україна та ТСН Марічка Падалко.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Марічка Падалко, Руслан Шаріпов, Соломія Вітвіцька провели масштабний форум, присвячений українській мові

Під час прямої трансляції на YouTube-каналі «Єдині» Марічка розповіла про те, за яких умов вона повністю перейшла на українську мову та як лояльно виправляти мову дітей. До того ж телеведуча поділилась корисними порадами для власного переходу на українську, а також добіркою літератури, яку варто прочитати кожному.

Нагадаємо, що у вересні група 1+1 media спільно зі Всеукраїнським Рухом «Єдині» підписали меморандум про співпрацю, в межах якого консолідація зусиль буде спрямована на популяризацію української мови та культури.

«Українська – це дуже круто, нею круто сперечатися, нею круто жартувати й нею круто відрізнятися»

У який момент у вас відбувся повноцінний перехід на українську мову? Яким був цей перехід?

Походжу з родини, де завжди говорили російською. Те, що мої батьки виросли русифікованими, російською мовою виховували мене і віддали в російськомовну школу – це, напевно, є наочним прикладом того, що відбувалося в Україні з русифікацією, з престижем російської мови і нівелюванням значення української.

Моє дитяче усвідомлення відмінності України та росії прийшло в десятирічному віці, коли через свого батька почала страшенно вболівати за київське «Динамо». Пам'ятаю всі ці напружені матчі між футбольними клубами «Динамо» й «Спартак». Усвідомлення себе громадянкою своєї країни прийшло, напевно, з футболу.

Щодо мови, то до неї я прийшла значно пізніше. Мені було 18 років, я перемогла в конкурсі, де відбирали студентів на річне навчання за обміном в США. Так сталося, що я там навчалася з представниками різних колишніх радянських республік. На контрасті з росіянами зрозуміла, що дуже хочу себе відчувати українкою. Там була дівчина зі Львова, з якою і почала вчити не тільки літературну українську, а й розмовну мову. Відчула, що українська – це дуже круто.

Також мій чоловік став найкращим провідником у світ, в якому ти всюди говориш українською — нею замовляєш таксі або каву, висловлюєш свої найбільш потаємні відчуття. Українська також стала першою мовою для моїх дітей.

Як лояльно виправляти мову дітей?

Якщо ви чуєте від дитини російське слово, яке вона використовує в українській мові, то просто кажіть, що це слово – російське, воно належить російській мові, а ми говоримо українською мовою.

Якщо я замовляла, наприклад, аніматорів на дні народження дітей, то завжди казала, що нам треба тільки українськомовні аніматори. Ніколи не платила за те, щоб моїх дітей розважали російською, бо вважала, що дуже важливо, щоб діти змалечку відчували, що українська мова – це не тільки мова вчителів, навчання, домашніх завдань, роботи, батьків, а ще це мова розваг, мова задоволення.

Дітям важливо змалечку показувати, що українською мовою говорять найкрутіші герої їхніх мультиків, їхні кумири. Для батьків важливо віддавати дітей в секції, де з ними теж будуть говорити українською.

Зараз відбувається багато трансформацій в переході на українську серед лідерів громадської думки, блогерів, зірок. Хто у вашому колі здивував вас найбільше своїм переходом на українську мову?

Моє оточення доволі свідоме, більшість ще раніше перейшли на українську. Але мені, як мамі підлітків, важливо спостерігати за молоддю, на яку вони можуть рівнятись або з когось брати приклади. Мені приємно, що зараз більшість блогерів, співаків, якщо навіть не перейшли повністю на україномовність в побуті, то почали писати, звертатися виключно українською.

«Важливо, щоб викладачі теж говорили українською, бо вони є лідерами, які своїм прикладом задають стандарти. Якщо немає прикладів, то діти губляться і більшість перемагає»

Ваша донька, коли в перші дні після початку повномасштабного вторгнення прийшла до школи, зіткнулась з тим, що діти все ж таки продовжили розмовляти російською мовою. Як дитині в такому випадку не піддаватись, а зберігати свою ідентичність?

Однокласники моєї доньки під час війни вже в чаті перейшли на українську мову. Тоді донці здавалося, що рівень усвідомлення значення мови значно більший, ніж він є насправді. Але, коли в школі сталася повітряна тривога і вони вперше потрапили в бомбосховище, донька ділилася зі мною своїми важкими відчуттями й казала: «Ми сидимо в укритті через росіян, а навколо себе я чую лише російську мову». І вона молодець, що не тримала все в собі, а сказала про це однокласникам.

Це велика робота теж і для батьків – пояснювати дітям, чому вони мусять зберігати свою ідентичність. З боку дітей це потребує дуже великої наполегливості, відвертої мужності не піддаватися тиску більшості.

«Коли ти опиняєшся за кордоном, дуже важко відрізнити, чи це росіяни, чи це українці, якщо чуєш російську мову»

Чому зараз важливо переходити на українську мову?

Мені здається, що це не світоглядне, а дуже практичне питання. Адже зараз, під час війни, дуже важливо розуміти, за що ми воюємо. Хто є своїми, хто – ворогами. І, на жаль, коли ти опиняєшся за кордоном, дуже важко відрізнити, чи це росіяни, чи це українці, якщо чуєш російську мову.

Який топ порад можете дати для того, аби почати перехід на українську мову? Що, на вашу думку, може допомогти людині в цьому процесі?

Починати треба з якихось маленьких речей. Якщо раніше, наприклад, актуально було таксі викликати телефоном, то можна було почати з цього – викликати його українською мовою. Оскільки зараз це не дуже актуально, бо всі користуються додатками, то просто слід подумати, куди ви можете подзвонити, щось запитати, отримати якусь довідкову інформацію, і спробувати просто звернутися українською мовою.

Також важливо не боятися помилятися. Вийти на вулицю і зрозуміти, що звернутись українською – це не страшно. Зайти у вашу улюблену кав'ярню, замовити українською мовою каву. Якщо ви знаєте, що у вас є друзі, які говорять українською мовою, то хоча б з ними практикуватися. Більшість людей вас будуть підтримувати. Ніхто вам не буде вказувати на ваші помилки.

«Суржик зараз – це ознака великого бажання почати говорити українською мовою»

Багато людей при переході з російською мови на українську стикаються зі суржиком. Як гадаєте, що з цим робити? Чи варто соромитись цього, чи суржик – це абсолютно нормальне явище?

Чесно кажучи, для мене зараз суржик має зовсім менше значення, ніж мав колись. Бо раніше це було, можливо, ознакою поганої освіти, а зараз це ознака великого бажання почати говорити українською.

Якщо предметно говорити про те, як це зробити чистіше і правильніше, то мені здається, можуть допомогти коротенькі відеоуроки Олександра Авраменка, які можна знайти в YouTube, де він в маленьких епізодах гарно пояснює найпоширеніші помилки, які стосуються суржику. Повірте, суржику не треба боятися, адже він трапляється в усіх.

Ваші рекомендації з української літератури?

Окрім того, що я працюю ведучою, у нас вже 10 років існує 1+1 media school, куди приходять дівчата й хлопці навчатися. Буває так, що приходить молодь, яка справді хоче працювати в кадрі, але не мала практики української мови взагалі.

Ми їм допомагаємо та заохочуємо їх багато читати, особливо вголос. Мій чоловік, до речі, розповідав, що він якраз так і вивчив українську мову, бо читав собі багато вголос.

Якщо рекомендувати якусь конкретну літературу, то мені подобається читати українською «Теплі історії до кави» Надійки Гербиш. Це короткі оповідання, від яких можна отримати естетичне задоволення. Ця книжка цікава і не займає багато часу.

Довідка

Всеукраїнський рух «Єдині» — проєкт освітньої та психологічної підтримки у переході на українську мову, створений у квітні 2022 року за участі Ініціативи «Навчай українською» та за підтримки ГО «Українська гуманітарна платформа».

Допомогою «Єдині» у переході на українську вже скористалися понад 100 тисяч людей, які успішно подолали і мовний, і психологічний бар’єри!

Розмовні клуби «Єдині» нині працюють у 30 містах України (на деокупованих та прифронтових територіях зокрема) та за кордоном — у Любліні, Варшаві,  Роттердамі, Вільнюсі, Гельсінкі, Празі й на Кіпрі, у Шотландії та інших країнах.