Вітаємо вас із прем’єрою! Ви вкотре представляєте в Канні фільм Педро Альмодовара. У вас неймовірний тандем, ви товаришуєте майже сорок років! Чи не заважає дружба роботі?
- Хоч вірте, хоч ні – наша дружба жодним чином не впливає на робочі моменти! Педро - дуже вимогливий, сильний режисер, з ним нелегко працювати, адже він не дає тобі змоги почуватися комфортно перед камерою! Це болючий процес. Ти не маєш жодної підтримки поруч, ти ніби заблукав у джунглях – ось на що схожа співпраця з Альмодоваром!
У фільмі ваш герой, кінорежисер, поступово завершує кар’єру. Чи уявляєте ви себе без кіна? Чи задумались ви після цього фільму, яким було б ваше життя без зйомок?
- Не зовсім, я все ж таки хотів би бути митцем, але, можливо, митцем іншого типу. У кінопрофесії, аби щось створити, тобі потрібні 150-200 людей довкола тебе. Кожному з них ти маєш платити зарплатню, адже вони повинні на щось жити. А якщо ти, приміром, письменник чи художник, усе що тобі потрібно – це ручка та папір. Ти можеш лягти під деревом і робити те, що тобі подобається. Тобі ніхто більше не потрібен. Ось про це я інколи мрію.
Тобто ви хотіли б бути художником чи письменником?
- Якби я мав можливість прожити 500 років, до свого 200-річчя я б, напевно, став письменником.
Наскільки важливо для вас отримати нагороду найкращого актора тут, на Каннському кінофестивалі?
- Ні-ні-ні, ніколи не треба думати про нагороди. Очікування – це причина всіх розчарувань! Після нашої прем’єри, овації глядачів тривали 12-13 хвилин! Ви знаєте, я давно в цій професії, понад 40 років. Я став актором ще до того, як ви народилися, моя дорога колего, і ось коли ти стоїш там упродовж 12 хвилин, не знаючи, що робити, поки люди аплодують – таке не щодня трапляється! Я дуже вдячний глядачам!
Запросіть українців подивится свій фільм. Українською він називається «Біль і слава»!
- Приходьте і дивіться «Біль і слава»! Цей фільм не схожий на інші, він розповідає про життя нетривіально! Ви будете здивовані! Побачимося у кіні!