Катерино, Олександре. Напевно, з творчістю Монсеррат ви знайомі не як слухачі. Але й виступали на одних сценах.
-Так, останнім разом навіть нам запропонували залишитися в Іспанії, працювати в іспанському королівському театрі.
Ви відмовилися і повернулися в український національний оперний театр.
-Так, ми дуже любимо нашу батьківщину.
Катерино, хочемо вас привітати, ви не так давно стали Народною артисткою України. Як святкували це звання?
-На сцені палацу «Україна».
Та все ж таки, ви, Катерино, розповідали, що театральні колективи – це не дуже дружнє середовище. Як поставилися у театрі до вашого звання?
-Нормально поставилися. Розсипали мені скло, наприклад, на сходах. Та моя костюмер помітила це. В мене гримерка на другому поверсі. І щоб потрапити на сцену, я повинна пройти по тих сходах. А там так дуже рясно скло лежало. Я була в шоці.
Тобто, хтось спеціально на сходах розбив скло, щоб ви порізалися і не станцювали прем’єру «Діти ночі», яка нещодавно відбулася у Національній опері?
-Не знаю, можливо, це була випадковість. Але факти є.
А є припущення, хто це міг бути?
-Звісно, завжди існують добрі люди, я можу здогадуватися, хто це.
Це артисти?
-Не буду вдаватися до подробиць, але тепер користуючись сходами – дивлюся піл ноги, ходжу у капцях.
Олександре, є стимул працювати ще більше, щоб й самому стати Народним артистом?
-Буду наздоганяти, тому що її наздогнати дуже складно.
-Олександр має купу ідей, тому я навіть хвилююсь, а ну, хтось забере його?
-Я був разом з Катериною у Міністерстві на нагородженні, і міністр сказав, що мене також чекає на нагородженні колись.