Ранок 2022 року став точкою відліку нової реальності. Хтось прокинувся від вибухів, хтось від телефонного дзвінка, а хтось не повірив у перші хвилини, що це відбувається насправді.
У сюжеті Сніданку з 1+1 українці поділилися особистими спогадами про перші години великої війни і розповіли, як почалася для них велика війна.
Одна з героїнь згадує, що прокинулася і одразу почала читати новини.
«Я вже не пам’ятаю, чи я почула ці вибухи, чи це були дзвінки. Я відкрила стрічку новин і побачила, що на нас напали. Розбудила чоловіка, почали думати, що робити. У нас двоє маленьких дітей», — розповідає вона.
За її словами, спочатку здавалося, що все швидко врегулюється. День або два. Але дуже швидко стало зрозуміло, що це надовго. Жінка з дітьми виїхала до батьків на Волинь, чоловік залишився працювати.
Інша історія родом з Харкова. Вона жила на Салтівці, районі, який зазнав масованих обстрілів у перші дні вторгнення.
«Мене розбудила мама. Ми виїхали до бабусі, потім до Києва. Уже чотири роки живемо тут. Дуже сумую за Харковом», — каже вона.
Ще один киянин згадує, що прокинувся від вибухів, які було чути з боку Борисполя.
«Я одразу написав батькам: набирайте воду, заряджайте павербанки», — розповідає він.
Лікарка з Києва згадує, що її розбудила донька зі словами «Мама, війна».
«Я відповіла, що нам треба йти на роботу. Ми не можемо панікувати. І я працювала 24 лютого. Це допомагало триматися», — каже вона.
Чоловік іншої героїні того ж дня відправив дружину з дітьми за кордон, а сам долучився до війська.
«Емоція була одна — зібрати родину і підготуватися до виїзду. Дружина з дітьми виїхали, я пішов служити», — згадує він.
Деякі українці розповідають, що спершу не могли повірити в реальність подій.
«Неможливо було повірити, що це відбувається. Все закривалося, транспорт не ходив. Ми сиділи вдома і чекали новин», — говорить мешканка столиці.
Інша киянка згадує, що сусідка розбудила її близько шостої ранку зі словами: «Нас бомблять, треба ховатися».
У перші години багато хто телефонував рідним, знімав готівку, купував продукти та пальне. Дехто залишався на робочих місцях.
«Я працювала в доставці суші. 24 лютого було багато замовлень, кур’єри їздили, поки не закінчився бензин», — розповідає одна з учасниць сюжету.
У студії Сніданку з 1+1 ведучі наголосили на важливості проговорювання цих спогадів.
«Здавалося б, чотири роки минуло, але дивишся відео і знову повертаєшся в той день», — зазначили вони.
Глядачі також надсилають свої історії. Одна з них згадує паніку в місті, черги до банкоматів та телефонні розмови з братом у Харкові, який прокинувся від вибуху.
Чотири роки потому 24 лютого залишається датою, що об’єднує особисті спогади мільйонів людей. У день річниці в Україні дякують військовим, медикам і волонтерам та вшановують пам’ять загиблих.
Для кожного ранок великої війни почався по-своєму, але ці різні історії складаються в одну спільну пам’ять країни.