Дослідниця гастрокультури та антропологиня Олена Брайченко у Сніданку з 1+1 розповіла про те, як змінюється українська гастрономічна традиція та чому варто відмовитися від консервативного сприйняття нашої культури.
Навколо паски в українському суспільстві формується глибоко символічна історія. Одним із останніх гучних прикладів став візит Принца Гаррі до України. Йому подарували українську паску, спечену бабусями із Сумщини, а зроблена вона була із особливого борошна, зібраного з розмінованих полів. І хоча цей жест ніс у собі важливу культурну репрезентацію України, у мережі все ж з’явилися критичні коментарі, мовляв, це не справжня паска, а радше «куліч», а значить — не українське.
«Добре, що ці коментарі не перекладаються англійською. Насправді, через подібні обговорення люди частково знімають стрес, але забувають головне — обрядова їжа виконує функцію символу. Її головна мета — об’єднувати, а не роз’єднувати», — зауважує Брайченко.
Дослідниця стверджує: сучасна культура — динамічна. Вона змінюється, реагує на зовнішні впливи, адаптується. Тож немає нічого дивного в тому, що на наших столах з’являється щось нове, іноземне, або трендове.
«До XVIII століття в Софії Київській замовляли на паску імбир, родзинки, шафран. Ці спеції не були притаманні нашій кухні — їх імпортували. Але це не робить паску неукраїнською», — пояснює Олена.
У різних регіонах України паска мала різні назви та вигляд, наприклад, була паска, була баба, був папушник. Десь її прикрашали хрестом, десь косичкою. І всі ці варіанти — частина нашої гастрономічної спадщини.
«Немає одного правильного рецепту паски. Найкращий той, який зберігся у вашій родині, або який ви створили самі», — наголошує дослідниця.
Тож якщо на вашому великодньому столі стоять і традиційна домашня паска, і куплений в магазині панеттоне — це просто ще одна форма святкування.
«Часом люди купують панеттоне, бо його починають продавати раніше за паски. Або тому що їм подобається інший смак. Це нормально. Це не зрада», — каже Олена Брайченко.
За словами експертки, вибір між ними не повинен бути політичним. Ба більше, українська паска вже частково комерціалізована, і шефи активно експериментують із нею. А нещодавно в українських рестораціях стали з'являтись і папушники.
«Хотілося б, аби українська паска продавалася в Італії чи Лондоні так само, як у нас продається панеттоне. Щоб ми не лише запозичували, а й експортували нашу гастрономічну культуру», — каже дослідниця.
Олена наголошує, що наша ідентичність формується не лише через рецепти, а й через досвід, спогади, символи. Паска — один із них. І варто дозволити цьому символу жити, дихати, еволюціонувати. Бо саме так і народжуються нові традиції, які через десятиліття стануть класикою.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Шоколадна, класична та навіть з халвою: ведучі 1+1 Україна поділилися найсмачнішими рецептами пасок