Пам’ять, яку ми втрачаємо: команда «ТСН» знайшла унікальні записи свідчень голодомору в Україні (розповіді очевидців трагедії)

До роковин голодомору в Україні команда «ТСН» знайшла унікальні свідчення очевидців трагедії та передала їх до Національного музею голодомору-геноциду.

27 листопада в українському календарі трагічна дата – День пам’яті жертв голодоморів. Команда «ТСН» відшукала аудіозаписи свідчень очевидців голодомору 1932-1933 років, зібрані у селі Перемога на Київщині у 80-х роках ХХ століття. Про те, які унікальні розповіді були на цих бобінах, дивіться у спеціальному сюжеті «ТСН» у суботу о 19:30.

Голодомор в Україні вже стає пам’яттю, яку ми втрачаємо. Адже живих свідків цих трагічних подій залишається все менше і менше. Крім того, дуже довго при радянській владі цю тему замовчували, офіційно вважалося, що голоду не було, а люди, що були очевидцями, були залякані терором та боялися про це розповідати. Історична правда в тому, що трагедія голодомору торкнулася безлічі українських родин.

Кореспонденка «ТСН» Інна Боднар згадала, що чула розповіді про голод у її рідному селі Перемога Баришівського району Київської області. Саме там кореспондентка «ТСН» Алла Хоцянівська знайшла живого свідка подій 1932-1933 років – 94-річну бабусю Вікторію Рихлик. Хоча під час голодомору їй було усього 6 років, вона дуже чітко все пам’ятає і через все життя пронесла біль того, що бачила.

Пані Вікторія була єдиною дитиною в сім’ї, і їй пощастило вижити. Звісно, те виживання було дуже важким: мама пухла від голоду, не могла ходити, лежала. Маленькій Вікторії допомагала знайома жінка, яка працювала в дитячому садочку, і потайки давала їй жменьками їжу, до якої мала доступ. Бабуся Вікторія з болем згадує, як малою дитиною несла жменьку гороху мамі, щоб врятувати її від смерті, хоча сама була дуже голодною. Тато Вікторії Рихлик працював у колгоспі, і за роботу йому давали усього 250 грамів борошна. 

Кореспонденти «ТСН» дізналися, що до цього ж села у 80-х роках ХХ столітті приїхав працювати вчитель історії Віктор Недбайло. Він був молодим, прогресивним і хотів дізнатися правду про голодомор, хоча у ті часи про це було небезпечно говорити. Віктор Недбайло почав ходити по селу з бобінним магнітофоном і записувати спогади людей про голодомор. Люди відкривалися йому важко, були дуже залякані, хоча на той час від періоду трагічного голоду минуло вже понад 50 років. Зрештою Віктору та його дружині Таїсії, яка дуже йому допомагала, все ж вдалося записати унікальні свідчення очевидців тих подій.

З’ясувалося, що ці бобіни й досі зберігалися у шкільному музеї села Перемога. Пан Віктор вже пішов з життя, а його дружина, пані Таїсія, продовжила його справу — розповіла журналістам про пошуки та збір матеріалу.

Ці бобінні касети команді «ТСН» дозволили забрати, щоб оцифрувати унікальні свідчення та зберегти як пам'ять. Розшифрувати записи технологічно було непросто, але врешті-решт вдалося це зробити на Кіностудії імені Довженка. Пані Таїсія розповідала, що на них було декілька десятків свідчень, але розшифрувати вдалося два. Що саме на цих записах — глядачі 1+1 дізнаються у спеціальному сюжеті «ТСН» у суботу о 19:30.



Унікальні свідчення очевидців національної трагедії команда ТСН передала до Національного музею голодомору-геноциду. Кореспондентка ТСН Алла Хоцянівська зазначає:

Свідків Голодомору залишилося надзвичайно мало. Це вже літні люди і деякі вже не можуть розповісти про цю трагедію просто фізично через похилий вік та відбиток пережитих страждань. Завдання нашого покоління не втратити можливість зберегти пам'ять про ті страшні часи для наших нащадків задля історичної справедливості. Якщо у вас є бабуся чи дідусь, які мають біль спогадів тих часів і ви ще з ними не поговорили, зробіть це вже зараз.

Причини голодомору в Україні у 1932-1933 роках були надзвичайно цинічними: у СРСР шаленими темпами розпочалася індустріалізація, на яку були необхідні величезні кошти. Тож зерно, відібране у селян, вивозили на експорт до Європи, і все, що можна було забрати в селах, "перекачували" у міста. Владі була потрібна валюта, щоб купувати обладнання для заводів за кордоном, тож населення безжально обкрадали: продавали хліб за золото, коштовності, видурюючи сімейні реліквії та цінності під страхом голодної смерті. Під коток радянської влади потрапили цілі родини, села, райони. Це частина нашої історії, про яку ми повинні пам'ятати завжди.

Дивіться у суботу, 27 листопада, о 19:30 сюжет у «ТСН» про те, що ми маємо писати нашу книгу пам’яті разом і берегти свідчення очевидців подій української історії.

Більше новин