Ведуча 1+1, а нині ще й кореспондентка ТСН Лідія Таран разом з донькою Василиною під час повномасштабної війни знайшла прихисток у Франції. Пошуки безпечного місця для доньки привели Лідію до невеликого міста Нансі. Але закордоном вона не сидить, склавши руки: Лідія працює, навчається і здійснює чужі мрії. У інтерв’ю для сайту Comments.ua Таран розповіла про побут у Франції, мовне питання, та приїзд мами.
Ведуча з донькою живуть в будинку французької родини. Таран продовжує працювати на інформаційному фронті в Україні та Франції. Поєднує роботу з навчанням та материнством. Єдиним мінусом називає те, що під час страйків електричка зупиняється:
«Аби дістатись на навчання чи роботу, потрібна електричка. А коли французи виходять на страйки, відстоюючи свої зарплати й право на пенсію – це проблематично, бо зупиняються всі потяги. В нас, в Україні, під час війни так не зупиняються потяги, як тут зупиняють їх люди, які вимагають для себе кращих умов роботи»
За словами ведучої, враховуючи те, що зараз всім українцям дискомфортно, вона назвала б її з Василиною життя у Франції більш-менш комфортним. Хоча інколи, зізнається, накриває туга. Лідія відповіла також на розповсюджену думку: потрапивши за кордон, українці постійно відвідують музеї, їздять на екскурсії.
«Чесно кажучи, в мене на це немає часу. Тому що навчаюся в університеті на магістратурі, в мене є материнські обов’язки й робота на «1+1» – я працюю спецкором для ТСН. Також співпрацюю з мерією міста Нансі, розповідаю французькою про війну в Україні на міських заходах, спілкуюся з французькими і європейськими медіа. Окрім цього дистанційно займаюся проєктом «Здійсни мрію». Коли можу, то допомагаю з передачею гуманітарної допомоги в Україну».
Але під час різдвяних днів Лідія зробила виняток, бо до них з Василиною приїхала погостити Марія Гаврилівна, мама Лідії. Таран показала мамі туристичний Париж — Ейфелева вежа, собор Нотр Дам де Парі, Версаль, а ще Марія Гаврилівна захотіла побувати на цвинтарі Монпарнас, де похований Симон Петлюра. Були і в українському барі «Одеса», бо мама просила всього українського.
«Як багато жінок її покоління, мама мріяла побувати в Парижі, тож після Нового року ми втрьох сіли на потяг і вирушили в невелику подорож. Заради мами, не заради себе. Після свят же вона негайно завимагала повертати її додому, на дачу. Вмовити її залишитись на довше нам не вдалось, бо в гостях добре, а вдома краще».