Напередодні Нового року сцена Вечірнього Кварталу знову об’єднає улюблених артистів, і серед них — Анастасія Оруджова. Вже 31 грудня о 19:00 акторка з’явиться у великому святковому випуску, а за кулісами шоу в ексклюзивному інтерв'ю сайту 1plus1 гумористка розповіла про свій дебют у виставі, як провела свій найказковіший Новий рік у Буковелі та згадала, які маленькі радощі, які тримають її в рівновазі.
Настю, з чого зараз починається ваш звичайний день — між зйомками, репетиціями Кварталу, кіно, театром та особистим життям?
Зараз мій день починається з рутини. Я взагалі зрозуміла, що дуже її люблю. Обожнюю якісь домашні обов’язки. У мене є один кіт — Компотик, а нещодавно ми ще взяли кішечку Люсю. Тому мій ранок починається з того, що я їх годую. Але вони дуже вибагливі: треба різним кормом, по черзі, ще й Люсю відганяти від миски Компота, бо вона все в нього з’їдає.
Потім я люблю зранку прибрати, а вже в чистій квартирі, де все на своїх місцях і немає пилу, спокійно поснідати якимось гарним сніданком.
Театр став для вас новим досвідом. Нещодавно ви дебютували у виставі. Пам’ятаєте момент, коли вам уперше запропонували цю роль? Що тоді переважало — страх чи азарт?
Мені Саша Попов просто запропонував сходити на виставу. Вона називається Акушери мимоволі, і тоді якраз була прем’єра в Жовтневому. Коли я їхала на виставу, Саша сказав: «Ти трошки придивися до ролі Алли, бо продюсери хочуть запропонувати її тобі».
Я подивилася виставу, потім прочитала сценарій. У мене було п’ять репетицій, за які мене вводили у виставу. І загалом це дуже класний, новий досвід. Але для мене найважливішим було познайомитися з новими людьми — не зі своєї бульбашки. Бо ми роками варимося з одними й тими самими людьми, а тут було щось зовсім інше.
Це драматично-комедійна вистава. Але загалом люди більше сміються, ніж плачуть. Драматичний елемент там є, і це було для мене трошки нове.
Чи складно було входити в роль, зважаючи на драматичну частину?
Трошки складно, але ще є такий момент: роль написана на жінку старшу за мене. Мені здається, що за сюжетом героїні десь 47–50 років. Але попри це вистави проходять дуже класно, люди добре зустрічають, відчувається любов глядача.
Вже 31 грудня о 19:00 на 1+1 Україна покажуть новорічний випуск Кварталу. Чи є у вас якась особлива святкова мрія, про яку мало хто знає?
Не будемо говорити банально, але я дуже мрію про те, щоб нарешті закінчилася війна. Я в це дуже вірю і дуже хочу, щоб це сталося у 2026 році. Я просто мрію про цей день, бо неможливо жити, коли щодня гинуть люди. Я вже зрозуміла, що це максимально сильно впливає на тебе.
Є періоди, коли ти намагаєшся відволікатися і не читаєш новини, але все одно повертаєшся в цю реальність.
Якщо подивитися на Новий рік крізь призму вашої пари з Русланом: яким для вас є ідеальне святкування удвох?
У 2017 році ми дуже класно зустріли Новий рік. Ми тоді працювали на одній роботі, і це було в Буковелі. Я вперше там була — це було дуже прикольно. Ми відпрацювали, а потім у нас було ще два дні відпустки. Приїхало багато наших друзів, ми гуляли, було дуже атмосферно.
У Києві такого вайбу немає, а в Буковелі — справжнє свято. Хоч був один кумедний момент, коли мене трохи обплювали з балкона, але загалом усе було просто фантастично і дуже по-різдвяному.
Чи маєте ви з Русланом власну новорічну традицію?
Насправді ми не так багато Нових років зустріли разом як пара. Тому зараз ми цю традицію тільки формуємо. Для мене це дуже важливо, бо в моїй родині завжди було важливо святкувати разом. І мені хочеться, щоб і у нас так було.
А яке свято для вас ближче — Різдво чи Новий рік?
Різдво для нас зараз дуже велике сімейне свято. Ми намагаємося збиратися всією родиною — з моїми батьками, з Руслановою мамою. А Новий рік з роками став більш особистим святом. Батьки вже кажуть: «Ми хочемо просто випити келих ігристого і лягти спати». Тому ми з Русланом самі придумуємо собі розваги.
Раніше Новий рік був дуже гучний і шумний, а зараз хочеться тиші, спокою і тепла. З кожним роком він стає все більш камерним.
Хто у ваших стосунках більше відповідає за новорічний настрій і організацію?
У нас є домовленість: я щось пропоную, а Руслан дуже легко на це підхоплюється. Мені просто потрібно запропонувати. Наприклад: «Не хочеш поїхати на два дні на Чернігівщину?» — і він одразу: «Так, звичайно». Все інше вже бере на себе він. Тому я вважаю, що з новорічним настроєм у нас усе дуже добре.
Руслан не дуже любить організаційні питання, але завжди дуже позитивно реагує на будь-які ідеї. Якщо я щось пропоную, то у 95% випадків це відбувається. Хіба що можуть завадити робочі моменти або якісь сімейні справи. А так він завжди за будь-який «двіж».
Які спільні моменти цього року вам запам’яталися найбільше?
Це наші маленькі подорожі. У нас є такий прикол: ми просто виїжджаємо кудись у будь-який спільний вихідний і вже по дорозі вирішуємо, куди саме їдемо. Можемо сказати: «А давай поїдемо туди, де ми ще не були», наприклад, у Кагарлик. Приїжджаємо, питаємо у місцевих, де смачно поїсти, де погуляти, і так відкриваємо для себе багато дуже класних, незашорених місць без туристів.
Ми ще дуже любимо дорогу. В дорозі я зазвичай готую якісь тести, придумую приколи, ми багато спілкуємося — і це теж дуже цінно.
Озираючись на минулий рік, що для вас стало найбільшою цінністю?
З початком війни до мене прийшло усвідомлення, що всі ці прикраси, квартири, машини — це все ніщо. Найбільша цінність у житті — це люди. Я дуже ціную своїх людей, тих, хто є поруч, і тих, хто залишився в моєму житті після певних подій. Я дуже вдячна Богові за них і завжди за них дякую.