Як українці у давнину поводилися за столом: цікаві факти

Український народ здавна відомий своєю гостинністю, яка добре збереглася у нашій культурі й до нині. За яким етикетом поводилися наші предки? Які з цих звичаїв присутні у нашому побуті зараз, а які залишилися на сторінках історії? Розповідаємо невідомі факти про правила українського гостювання.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українські традиції святкування Великодня: найвідоміші символи та атрибути

Формування українського етикету

Першим своєрідним збірником культурних норм для українців можна вважати "Повчання Володимира Мономаха", які вийшли ще у 12 столітті. Окрім морально-етичних порад, на сторінках літературної пам'ятки можна зустріти тогочасні правила етикету:

"Їсти і пити без особливого шуму, коли поряд старші — мовчати, до тих, хто розумніший, — прислухатися, старійшинам підкорюватись, з рівними та підлеглими жити в злагоді, вести бесіду без думки про обман, більше поринати в роздуми, не лютувати словом, не сваритися в бесіді, не сміятися занадто, сором'язливо вести себе зі старшими, з поганими жінками не спілкуватися, очі опустивши долі, а душу — у височінь, суєти уникаючи, не намагатися навчати недбалих при владі... Куди не підете, де не зупинитесь, нагодуйте та напоїть злиденного, але більше за все шануйте гостя, звідкіль би він не прийшов: чи простого він звання, чи знатний — або ж посол, і якщо не можете привітати його дарунком — їжею та питвом привітайте, а вони ж, усюди буваючи, ославлять людину по всіх землях — доброю чи злою..."

Ще у 1861 видатний український історик Микола Костомаров, який разом з Тарасом Шевченком та Пантелеймоном Кулішем був членом Кирило-Мефодіївського братства, у своїй статті "Дві руські народності" писав про суттєві відмінності у менталітеті українців, поляків та росіян. Так, основу нашої ментальності становить повага до ближнього, та до свободи. Саме свободі українці здавна віддавали найважливішу роль, не лише у розумінні незалежної держави, а і як свободі кожної людини. Завдяки цим ментальним особливостям в гостинному етикеті українців немає поділу за соціальним станом, що є надзвичайним для тогочасного світу. Важливе значення мала і велика релігійність українського народу. Ці характерні риси стали чинникам у формуванні наших культурних норм, зокрема — етикету.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Давні українські традиції та обряди, пов'язані з весною

Стародавні правила гостинності та поведінки за столом

Чимало українських етнографів присвятили свої роботи вивченню стародавніх норм нашого етикету. У цьому матеріалі ми будемо посилатися на дослідження доктора історичних наук Лазаренко Валентина "Український культ гостинності". Повністю ознайомитися з роботою можна за посиланням.

Отож, гостинний етикет українців полягав у таких правилах:

► Поганим тоном було ходити в гості під час польових робіт, а також у будні дні. У робочі дні можна було заходити до чужої оселі лише у господарських справах.

► Гість переступав поріг хати, і цим самим виявляв глибоку повагу до господарів та їхніх предків, які за повір'ям, мешкали саме під порогом. Як зазначає Митрополит Ілларіон: "За слов'янськими віруваннями, кожен, хто приходить у хату, стає під охорону родинного бога, а тому заборонялося таких людей кривдити. Скривдити гостя — це скривдити родинного бога".

► Незважаючи на мету візиту, гість обов'язково мав посидіти в хаті бодай кілька хвилин. У іншому разі вважали, що це накличе на родину нещастя. Особу садили на найкраще місце в оселі — за стіл або на лаву біля печі.

► Як і зараз, запізнюватися чи приходити з пустими руками було невиховано. Зазвичай у гості приходили з хлібом чи горілкою.

► Обов'язково знімали шапку чи інший головний убір — це називали "шапкуванням".

► Спочатку віталися з чоловіком, а потім з його дружиною. Цим підкреслювали престиж голови сім'ї та повага до нього зі сторони гостей.

► На столі обов'язково мав лежати кусень хліба та дрібка солі. Вірили, що той, хто скуштує паляницю з сіллю, отримає Боже благословіння і ніколи не посміє скривдити господарів. До 19 століттях у багатьох селах була така традиція: перед, тим як посадити гостя за стіл, господиня мала помити йому ноги.

►Гостю відводили найкраще і найзручніше місце в кімнаті, де проходить трапеза. Дорогих гостей садовили на покуть, тобто, почесне місце в хаті. 

► Господарі не повинні були сідати під час трапези за стіл. Натомість вони весь час ходили біля гостей, підносили їм їжу і припрошували їсти. Взагалі процес вмовляння гостей до їжі був надзвичайно важливим для наших предків, адже їсти страву у чужій оселі можна було лише після того, як господарі хати кілька разів вас до цього "впросили". Хазяїн припрошував чоловіків, а хазяйка — жінок.

► Без благословіння господаря гості не могли брати будь-яку страву та починати їсти, а встати під час обіду і відійти від столу вважали великою образою. 

► Дітей у гості не брали, однак господарі часто передавали їм подарунки. 

► Завершенням трапези, яка затягувалась на тривалий час була так звана церемонія "внесення хліба з сіллю". Гості дякували господарям за гостину і гостинність словами "Спасибі за хліб, за сіль, за кашу і милість вашу". 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Павуки, дідухи та два Святвечори: як відзначають зимові свята на Західній Україні

Приказки про українську гостинність

• Який гість, така йому й честь.
• Милий гість не часто буває.
• Розумного саджають на покуті для честі, а дурного для сміху.
• У гостях останній починай їсти, а перший переставай.
• Прийшов непроханий, піде недякуваний.
• Хоч їду в гостину, то беру хліб у торбину

Фото: Freepik