Новою героїнею проєкту 1+1 media — «Спорт проти війни» — стала бальна танцівниця Карина Стащищак. Від народження дівчина мала спинномозкову грижу, яка з часом стала прогресувати й дала ускладнення на ліву ногу, внаслідок чого її ампутували у 2018 році. Через рік Карині встановили протез, після чого вона почала професійно займатися бальними танцями та стала рекордсменкою України.
У спеціальному інтерв’ю Карина розповіла про те, що її мотивувало займатись танцями після реабілітації, якою була її участь у шоу «Танці з зірками» та чим запам’ятався виступ на Євробаченні-2023 у Ліверпулі.
Зараз ви професійно займаєтесь бальними танцями на протезі та надихаєте інших робити те саме. Розкажіть, що мотивувало вас почати танцювати після реабілітації? Що допомогло тоді не опустити руки?
Танцювати професійно хотіла завжди, але постійно щось ніби заважало зробити перший крок в цьому напрямку – то хвороба, то маленька дитина… Після ампутації та життєвих випробувань деякі речі переосмислюються. Тому танці все ж таки прийшли в моє життя, але трохи пізніше, ніж хотіла. Проте дуже вчасно. Рухатись вперед, попри всі обставини, мотивувала мене моя донька, яка завжди поруч.
«Бажання та наполегливість приносили свої результати».
Через скільки часу після реабілітації вже почали займатись танцями?
Після реабілітації минуло менше, ніж рік, як я прийшла до танцювального залу на своє перше тренування. Одразу тренеру й мені стало зрозуміло, що це було правильним рішенням. Не все давалося легко, але бажання та наполегливість приносили свої результати. Звісно, що й кількість тренувань вирішує дуже багато.
Розкажіть про вашу участь у «Танці з зірками». Як виникла ідея станцювати в ефірі шоу? Як готувались до нього та яким був фідбек глядачів?
«Танці з зірками» – це окрема сторінка мого танцювального шляху. Саме з цього проєкту розпочався мій потужний старт. Ідея виникла одразу з початком моїх тренувань, тому готувалась багато, навіть дуже багато. Але воно того вартувало, бо прямий ефір заряджає неймовірною енергетикою. Розуміння, що права на помилку немає, максимально збирає тебе до купи.
Фідбек глядачів був дуже різний. Хтось взагалі не помітив протез, хтось був здивований та не розумів, як таке можливо. Когось це радувало, когось – мотивувало. Але й були коментатори-естети, які казали мені носити штани, бо для них протез – це неестетично, тому я не маю ходити в сукнях. До цих порад, до речі, я ніколи не прислухалась і не збираюсь цього робити.
У 2021 році було офіційно зафіксовано встановлений вами рекорд – ви стали першою жінкою в Україні, яка танцює латиноамериканські танці на протезі. Поділіться, що це визнання значить особисто для вас та як воно вплинуло на вашу подальшу танцювальну кар’єру?
Цей рекорд я хотіла. До нього, до речі, підготовки майже не було, тому цей процес видався досить нервовим. Це особиста сходинка зростання та подія, якою дуже пишаюся. До останнього не було впевненості щодо того, встановлю його чи ні.
Для мене будь-яка маленька перемога над собою і не тільки – це мотивація рухатись далі. Рекорд не став винятком.
«Виступ на Євробаченні-2023 – те, що назавжди залишиться в моєму серці».
На Євробаченні-2023 у Ліверпулі ви взяли участь у номері британського співака Сема Райдера, виконавши танець під пісню, присвячену людям, яких не ламають перешкоди, які падають, але щоразу підіймаються і з новими силами йдуть вгору. Розкажіть детальніше про цей етап вашого життя. Як ви отримали цю пропозицію та якою була підготовка до виступу?
Пропозицію виступити на Євробаченні 2023 року отримала від тих, хто безпосередньо причетний до цього шоу. Багато було зустрічей у Zoom, обговорень, починаючи з відкриття візи. За два тижні до вильоту побачила номер від постановників, вчила його самостійно вдома.
Вже в Ліверпулі познайомилась зі своїм партнером – він лондонський танцівник. Разом ми дещо змінили елементи в нашому танці, кілька разів прогнали його та одразу пішли на сцену репетирувати номер від початку до кінця в повному складі. Перший прогін на сцені був не дуже вдалим. Ми подивились на себе зі сторони, обговорили, що треба змінити, та, коли був вільний час, відпрацьовували ці моменти.
Цей виступ – те, що назавжди залишиться в моєму серці. З того моменту моє кохання до Євробачення тільки зросло. Неймовірна організація та люди, які були поруч – починаючи з організаторів BBC і закінчуючи глядачами – дарували відчуття, ніби я вдома в Одесі. Лише англійська мова нагадувала про те, що це Ліверпуль.
Також ви стали однією з героїнь кліпу на пісню alyona alyona та Jerry Heil Teresa&Maria, яка представляла Україну на Євробаченні цього року. Поділіться, чому вирішили взяти участь у кліпі? Загалом, що думаєте про пісню та закладені в ній меседжі?
По-перше, на це рішення вплинула моя любов до Євробачення. По-друге, я дійсно вболівала за цю пісню. Пам’ятаю, як їхала вночі після тренування з Києва та боролася з Дією (яка лягла на той момент), щоб проголосувати в Нацвідборі. Дуже раділа перемозі дівчат, але тоді ще не знала, що стану частиною такої потужної місії.
Ця пісня мене пробирає до мурах з першої ноти. Для мене вона наповнена сенсом і має потужний меседж – світ на її плечах. Дуже пишаюсь дівчатами та їх виступом. Радію, що такі важливі речі транслюють на весь світ. Також тішить той факт, що Євробачення тим чи іншим чином продовжує бути в моєму житті. Це любов.
Які наразі плани щодо танцювальної кар’єри ви маєте? Про що мрієте?
Наразі більше часу приділяю реабілітації військових, але танці продовжують бути в моєму житті (можливо, трохи менше, ніж було раніше). Загалом мрію про мир в Україні, щоб діти мали щасливе дитинство, щоб не гинули українці.
Щодо танців, то мрію потрапити на найпрестижніший танцювальний турнір Blackpool Dance Festival. Щось мені підказує, що це здійсниться. Мрій дуже багато. Вони дають маленький поштовх рухатись далі та не зупинятись.
«Відсутність частини ноги не робить мене іншою Кариною, якою я була до ампутації».
Скажіть кілька слів на підтримку тих людей, які зараз проходять реабілітацію й, можливо, ще не уявляють, куди можна рухатися далі.
Пройшовши такий довгий шлях, з повною впевненістю можу сказати – головне прийняти нового себе. Відсутність частини ноги не робить мене іншою Кариною, якою я була до ампутації. Я так само радію, плачу, усміхаюся, працюю, виховую доньку…
Потрібен час, терпіння та бажання жити своє життя. Інколи слід нагадувати собі, що в кожного з нас життя одне й не буде змоги його повторити або щось змінити. Тому вірте в себе, не бійтесь починати щось нове, щодня додавайте яскравих фарб у своє життя. Ніколи не зупиняйтесь – дорогу здолає той, хто йде.