Єгор Гордєєв разом з Марічкою Падалкою першими повідомили українцям про війну, яку вже відкрито та повномасштабно розпочала росія 24 лютого. Відтоді минув місяць – місяць запеклої боротьби українського народу проти російської агресії. Сьогодні ми говоримо з Єгором Гордєєвим про те, як застала його війна та яким був цей місяць, який назавжди змінив життя кожного українця.
– Єгоре, як дізналися про початок війни?
Напередодні, 23 лютого, в мене був важкий робочий день і відповідно якась така тривожна ніч. Я живу у центрі міста і почув гуркіт. Коли, зреагувавши на повторний схожий шум, я вийшов на балкон, то прочитав про серію вибухів – мені надходять пуш-повідомлення від різних агенцій. Відразу зателефонував водієві і ще до 5-тої ранку був на каналі. Трагікомічна історія була з водієм Олегом, який зазвичай не дуже поспішає і має завжди філософський настрій. Я йому кажу: «Олеже, треба швидше». «А що таке?», – питає він. Кажу йому, що війна почалася. Він вилаявся і ми, як ніколи, блискавично доїхали до каналу.
– Коли рішення залишитися в Києві було остаточним?
А в мене і не було іншого рішення. Я киянин, я ніколи не тримав зброї в руках, але в мене було чітке усвідомлення: я буду тут до останнього і якщо треба, то візьму зброю в руки. Найпершим моїх бажанням було – захистити рідних. Зараз мої батьки в умовній безпеці – наскільки вона може бути такою в Україні. Пес і кіт з мамою. Вони, до речі, дуже чітко відчувають настрої: нікуди не відходять, постійно сплять, і постійно біля ніг.
– Розкажіть про свою роботу у воєнний час.
Я був першою людиною, яка оголосила українцям про початок війни. І, зізнаюся, що з 24-го лютого я не пам’ятаю, коли закінчувалися та починалися дні. Вже не кажучи про «вихідні» чи «будні». Це просто велика «гума», в якій ти живеш.
Я навчився гуртуватися. Це професійні особливості моєї психики – гуртуватися, коли є небезпека і купа роботи. В такі моменти я дуже концентруюсь, швидко відділяю головне від другорядного, можу 24/7 працювати попри все, відкидаючи всі рефлексії. У мирному житті я більше уваги звертаю на певні деталі та підводні течії. Але сьогодні я просто працюю в інформаційному потоці новин.
– Чим здивували вас українці в ці дні війни?
В мене не було здивування аж такого, бо я працював журналістом на останній революції і бачив, як українці вміють гуртуватися навколо спільного горя, навколо смертельної небезпеки. Це абсолютно дивовижна кіношна історія. Я думаю, що все те, чого, можливо, не вистачає в мирному житті, активізується і виходить назовні. Проявляється все найкраще, що є в людях, і забуваються всі особисті чвари. В результаті ти бачиш, хто насправді поруч з тобою – добрі люди з великим серцем, які понад усе цінують свободу та поважають життя. До речі, не тільки людське.
Ведучі 1+1 прихистили у себе на каналі собаку-біженця Дімона з передмістя Києва
– З якими волонтерськими організаціями працюєте наразі?
Є три волонтерські організації, з якими я постійно на зв'язку. Це регіональні об’єднання на півдні України (в Запоріжжі), в Миколаєві та штаб волонтерів під Ворзелем. Свідомо не називаю у публічному просторі конкретні назви та імена, щоб не наражати нікого на небезпеку.
Всі ведучі 1+1 волонтерять. Окрім того, що ми працюємо над улюбленим благодійним проектом "Здійсни мрію", фонд "Ти не один" привіз з Іспанії з містечка Картахена до України 12,5 тон допомоги — дитяче і доросле харчування, теплі речі, медичні засоби для першої допомоги, засоби гігієни.
Хочу сказати, що для мене волонтерські організації – це не лише штаби та пункти постачання тощо. Це і магазини, кав'ярні, медпункти, які працюють попри все. Ці всі заклади роблять велику справу на місцях. Зокрема мені пишуть багато власників кав'ярень: “Чим ми можемо допомогти?”. І я вже координую.
– Як Вас вже змінив цей місяць війни?
Цей місяць, звичайно, дуже мене змінить, як і всіх, адже все в пам'яті залишаються всі ці картини війни, больові точки…Проте я хвилююся, що українці, на жаль, звикають. Моє покоління – це покоління двох революцій та війни. Я хочу підкреслити, що від нас з вами багато чого залежить – якщо ми цю єдність та згуртованість перенесемо в мирне життя, тоді ці великі потрясіння менш імовірні в майбутньому.
– Що першим зробите після війни?
Обніму батьків.
З мамою у мирні часи