Осінь – пора не тільки нового телевізійного сезону, а й час дії низки пам’ятних фільмів. Чим кінематографістів приваблює осінній антураж і якими додатковими змістами обростають екранні історії, що точаться від вересня до листопада?
Одим із найосінніших міст у кінематографі традиційно вважається Нью-Йорк. На тлі модерних бетонних джунґлів пожовкле листя надає особливої виразности кожному кадру, і будь-яка оповідь за таких умов збагачується видимим часовим виміром. До того ж, зміна сезонів чудово акомпанує метаморфозам, які переживають персонажі протягом фільму.
У романтичній комедії Роба Райнера «Коли Гарі зустрів Салі» (1989) головна й визначальна стадія взаємин головних персонажів розгортається саме в осінньому Нью-Йорку. Мальовничі пейзажі Центрального парку візуально збагачують суто розмовну стрічку. А крім того природа, що готується до зими, ненав’язливо підкреслює неминучість змін у стосунках між Гарі та Салі. Як не може вічно тривати осінь, так і герої не зможуть завше лишатися “просто друзями”.
Услід за цим прямо так – «Осінь у Нью-Йорку» (2000), надзвичайно живописна і сумна, як і годиться для мелодрами про неповторне кохання між, на перший погляд, цинічним дорослим чоловіком та 22-літньою красивою дівчиною, що несе в собі загадку. Особливо ж, коли в головних ролях Ричард Ґір та Вайнона Райдер.
На додачу до природних явищ, осінь, звісно ж, прикметна й особливою соціальною активністю: закінчуються відпустки, учні повертаються до навчання, а американці ще й святкують відомі на весь світ Геловін і День подяки. Навколо останнього свята і розгортається дія комедійної драми Вуді Алена «Ханна та її сестри» (1986). День подяки є традиційним родинним святом у Сполучених Штатах, моментом порозуміння, але Вуді Ален заходить з іншого боку – у притаманній йому іронійній манері він досліджує непорозуміння й розлади заплутаних стосунків трьох сестер та їхніх чоловіків і коханців.
Зрештою, осінь – це час підбивати підсумки й остання нагода щось змінити перед настанням зими, якщо, власне, підсумки видаються невтішними. Немолодий головний герой “сумної комедії” «Осінній марафон» (1979) – підбити підсумки не встигає, його життя проходить у нескінченній біганині поміж кількома роботами, поміж дружиною та коханкою, поміж самозреченням і слабкодухістю. Режисер Ґеорґій Данелія вимальовує одночасно дотепний і трагічний портрет людини, якою рухає інерція замість мети. З одного боку, “Осінній марафон” влучно відбиває настрої радянської інтеліґенції в “період застою”, а з іншого – її провідні мотиви лишаються до болю актуальними й нині.
Зрештою, «Солодкий листопад» (2001), американська стрічка, на яку напали критики, але полюбили глядачі, певне, особливо ж глядачки.
Про те, як жінка своїм коханням та своєю свободою може змінити чоловіка, а значить, і увесь світ. Попри все, в це хочеться вірити, особливо ж, коли на екрані такі харизматичні й вродливі актори актори, Як Шарліз Терон та Кіану Ривз.