На прем’єрі стрічки «DZIDZIO Контрабас» Дзідзьо розповів, де брав історії для кіно.
Кіно про контрабанду між Польщею та Україною. Там наведені реальні історії?
–Там правди 90 відсотків. Катю, чесно, я не возив жодного разу контрабанди. Єдиний раз ми поїхали у Польщу на Маланку грати вечорниці для українців. Мені сказали: «Візьми собі три пляшки горілки і там продаш». Це було у бідні роки для артистів. Я взяв ті три пляшки, але дуже стидався їх продати. Коли прийшли купляти поляки, я застидався і ми просто їх випили.
Яка з історій у фільмі є реальною та смішною з твоєї практики або практики твоїх знайомих?
–Усі наслухані цих історій, бо кожен, хо живе на Західній Україні - усі займалися, усі колеги. Я навіть хотів показати як-то правильно, митники мали б трохи вибачитися за те, що наробили. Вони були дуже солідні люди, багаті. Ті часи помінялися, але такі часи були, я їх добре пам’ятаю, бо й сам служив на митниці три місяці. Я злакомився, мені запропонували, і я пішов на митницю. Я побув там, сплакався, і сказав собі: «То не моє, і більше туди не піду нізащо!»
Ми вперше з тобою спілкуємося з того моменту, як ти відростив справжню бороду. Але колекція штучних борід залишилася. Що будеш з ними робити?
–Не знаю, що робити. Вони у мене в шафі в кульку 200 штук, і ще 200 вус. А ще 50 банок клею.
Раніше ти бороду зняв і тебе ніхто не впізнавав. Тепер життя стало важчим, коли бороду неможливо зняти і всі на вулицях впізнають?
–Стало важчим, але я до того звик. Я люблю людей, приділяю їм увагу. В мене дуже багато шанувальників-дітей, я їх всіх люблю, щиро їх обнімаю. Вони дивляться на мене, як на Святого Миколая.