Даша Трегубова — одна з тих акторок, яких українські глядачі добре знають і з серіалів, і з телебачення. За роки своєї кар’єри вона зіграла десятки ролей, вела популярні телепроєкти, працювала продюсеркою та навіть створила власний авторський проєкт Даша читає, який популяризує сучасну українську поезію.
У новому українському серіалі Скарби, телепрем’єра якого відбудеться 16 березня на телеканалі 1+1 Україна, акторка знову з’явиться перед глядачами у непростій, але її улюленій ролі — антагоністки.
В ексклюзивному інтерв’ю для сайту 1plus1 Даша Трегубова відверто розповіла, чому їй подобається грати антагоністок, як імпульсивні рішення приводять її до нових пригод, що для неї означає проєкт Даша читає і чому іноді найскладніше в акторстві — не вдарити партнера по-справжньому під час сцени сварки.
— Як підказують медіа, ви – акторка, ведуча, сценаристка та ще й продюсерка. А ким самі себе відчуваєте в першу чергу?
Насамперед я відчуваю себе людиною українського кіно і телебачення. І планую відчувати так себе ще дуже довго (усміхається).
— А досвід сценаристки й продюсерки впливає на вас як акторку?
Безумовно! Чим більше в тебе досвіду, особливо професійного, то тим краще розумієш, що працюватиме на твого персонажа.
Іноді як сценаристка я навіть дописую для себе репліки. Буває, вони звучать точніше або природніше, ніж ті, що є в сценарії. На щастя, режисери зазвичай ставляться до цього дуже прихильно.
«Як сценаристка я навіть дописую для себе репліки»
— Як з роками змінилося ваше ставлення до акторської професії? Чи є ролі, які ви сьогодні вже не погодилися б зіграти?
Я бачу, що українське кіно поступово змінюється. Не так швидко, як хотілося б, але ці зміни вже відчутні. І мене це дуже тішить. Мені дуже хочеться бути частиною цього процесу, тобто нової хвилі українського кіно.
«Я бачу, що українське кіно поступово змінюється»
Зважаючи на мій досвід, то з роками також з’являється більше сміливості. Ось що насправді змінюється. Тепер я сміливіше підходжу до ролей, навіть до тих, які раніше вже грала. І водночас більш відкрито реагую на пропозиції спробувати щось зовсім інше.
— Раніше ви говорили, що вам особливо цікаво грати антагоністок. І в Скарбах ви знову втілюєте складну, суперечливу героїню. Чому саме такі персонажі вас особливо приваблюють?
У Скарбах мені навіть дозволили бити мого партнера. Тож інколи я «випускала» на ньому свою агресію (жартує).
Насправді антагоністів грати дуже цікаво, бо для них потрібно більше «акторських фарб» і досвіду. Щоб такий персонаж сподобався глядачеві, його треба зробити живим і багатогранним.
«Антагоністів грати дуже цікаво, бо для них потрібно більше акторських фарб і досвіду»
До того ж, у житті я доволі добра й позитивна людина. Тому кіно або телеекран — це чудове місце, де можна безпечно «випустити пар». Для мене це, справді, ідеальний простір для таких емоцій.
— Як би ви самі описали свою героїню?
Моя героїня передусім психічно нестабільна. І саме це, як на мене, робить її цікавою. На перший погляд, у неї все добре: налагоджений побут, стабільне життя, родина. Здавалося б, жодних проблем. Але іноді буває так, що коли в житті все надто спокійно і передбачувано, то з’являється відчуття порожнечі. Їй бракує емоцій, драйву та відчуття справжнього життя.
«Моя героїня передусім психічно нестабільна»
Я взагалі вважаю, що людині важливо прожити різні етапи. Наприклад, пережити бурхливу молодість, допустити помилки і просто десь себе спробувати. Бо коли тебе з дитинства тримають у жорстких рамках, рано чи пізно – це в тобі може «вибухнути».
Моя героїня якраз виросла в родині, де все було вирішено наперед: як жити, за кого виходити заміж, яким має бути її життя. У неї один сценарій на все життя. І в якийсь момент у неї просто «зірвало дах».
Тому я навіть співчувала їй, коли вона закохалась. Вона дуже прагнула цих емоцій. Бо спокійне життя часто означає беземоційне життя. Проте наше життя – це насамперед емоції. Мені здається, вона занадто довго тримала себе у своєрідному футлярі та не дозволяла проявляти справжні бажання й почуття. І, як кажуть, де тонко – там і рветься. У неї врешті це й сталося.
— А чи цікаво вам було грати цю героїню?
Так, мені було цікаво. І навіть трохи незвично. Бо за характером я зовсім інша людина. Для мене, наприклад, не мають такого значення скарби чи матеріальні речі. Наприклад, я б точно не влаштовувала істерику через золоті прикраси.
«За характером я зовсім інша людина»
Моя героїня дуже переймається тим, як виглядає в очах інших. Вона любить демонструвати статус, розповідати про титули, перемоги, досягнення. Навіть, якщо за цим стоїть більше показовості, ніж правди.
Вона про те, щоб здаватися. А я, навпаки, більше про те, щоб бути. І це, мабуть, наша головна відмінність. Тому грати її було непросто. Треба було постійно думати, як поводилася б людина, яка приховує свої справжні емоції й наміри і постійно тримає себе в рамках, навіть тоді, коли могла б дозволити собі бути щирою.
«Вона про те, щоб здаватися. А я, навпаки, більше про те, щоб бути»
— А щодо залаштунків і спільної роботи з іншими акторами. З ким із команди у вас склалася особлива професійна «хімія»?
Я дуже давно хотіла попрацювати з режисером Володимиром Янощуком. Ще коли була продюсеркою, то знала, що він дуже сильний режисер. Тому була щаслива, коли випала така нагода. Мені здається, ми обоє отримали справжнє задоволення від цієї співпраці.
До речі, завдяки Володимиру я помітила одну цікаву річ. На той момент я вже зняла свою першу режисерську роботу, а зараз маю вже кілька інших проєктів. І раптом зрозуміла, що на головні ролі інтуїтивно обираю жінок одного типажу, а саме такого, який асоціюється з епохою Ренесансу. Це відбувалося навіть несвідомо.
І коли я подивилася на героїнь у фільмах Володимира Янощука, то сказала йому: «Мені здається, у тебе всі головні героїні, ніби з нової хвилі французького кіно». А він відповів, що це якраз його улюблений період у кінематографі. Було цікаво усвідомити, що у режисерів теж формується свій «типаж» героїнь.
У нас взагалі була прекрасна команда. З Льошею (Олексієм Нагрудним), наприклад, ми вже багато разів працювали разом. Але ще ніколи я так на нього не кидалася в кадрі, як у цьому серіалі (усміхається).
Там багато сцен сварок і навіть бійок. І, чесно кажучи, це непросто — зіграти все настільки емоційно, але при цьому випадково не вдарити партнера по-справжньому. Зізнаюся, кілька разів я все ж таки трохи перестаралася. Мені здається, він трохи від мене «дістав». Але це було ненавмисно, чесно (сміється).
Дуже сподобалося працювати й з молодими акторами. Вони неймовірно талановиті. Женя (Євгеній Лісничий), який грає одну з головних ролей, прекрасно співає. Я була від цього в захваті. Так само Валерія Фокіна, яка грає в серіалі мою доньку Нору – теж чудова співачка.
Взагалі дуже приємно бачити нове покоління акторів. Коли дивишся на них, то розумієш: у нашого кіно є сильне і дуже талановите майбутнє.
— В одному з інтерв’ю, ви сказали, що дуже імпульсивна і нетерпляча людина. Яким було найімпульсивнішим рішенням у вашому житті?
Вони у мене майже щодня. От чесно, просто щодня (сміється). Інколи це навіть не повноцінна думка, а просто якийсь раптовий імпульс. Щось промайне в голові, і я вже це роблю: купую, їду, організовую.
І мені це дуже подобається. Бо якби я кожен імпульс довго обдумувала, то, мабуть, пропустила б багато цікавого в житті. Я люблю жити саме так: побачила можливість і одразу дію. І, чесно, ще жодного разу про це не пошкодувала.
«Якби я кожен імпульс довго обдумувала, то, мабуть, пропустила б багато цікавого в житті»
Наприклад, одного разу я сиділа в індійському ресторані в Києві, їла їхню місцеву кухню. Пам’ятаю, пила чай масала і думала: «Боже, який же він смачний. Треба летіти в Індію». І все буквально через кілька днів я вже летіла туди. Ось так у мене часто й відбуваються рішення.
— Ваш проєкт Даша читає – дуже камерний і поетичний. Чим він для вас став за ці роки? Це спосіб говорити з глядачем чи з самою собою?
Мабуть, тут правильніше говорити не про те, чим він став для мене, а чим став для людей. Я постійно дивуюся і дуже зворушена тим, скільки людей підходять і говорять про цей проєкт.
Здавалося б, поезія ще більш камерна історія, ніж серіали чи кіно. Але Даша читає з часом перетворився на своєрідну антологію сучасної української поезії у відеоформаті. Звісно, це моя особиста добірка і туди ще увійшли не всі поети. Але я намагаюся відкривати нові імена і для себе, і для глядачів.
Поезія взагалі доволі закрите середовище. І щоб не просто почути, а й відчути вірш, важлива правильна подача. Мене дуже тішить, що поряд із нашими відомими поетами такими як Жадан, Бабкіна чи Власова — я знаходжу нових авторів. І вони теж стають близькими для глядачів.
«Щоб не просто почути, а й відчути вірш, важлива правильна подача»
Найдивовижніше — це реакція людей. Де б я не була у супермаркеті, на заправці чи на якомусь заході, то до мене підходять і кажуть, що слухають Даша читає. І що цікаво: про поезію говорять люди зовсім різного віку, професій і статусу. Нещодавно, наприклад, до мене підходили військовий, головний редактор відомого журналу, дівчина, яка працює на BBC. І всі просили одного, щоб я продовжувала записувати поезію.
— За що ви сьогодні найбільше вдячні собі?
Я вдячна собі за те, що ніколи не зупиняюся у розвитку. Мені завжди хочеться вчитися чомусь новому, щось пробувати.
Чим довше живу, тим більше розумію, що це рідкісна якість — уміти дякувати і собі, і людям, і світу. Я вдячна за те, що багато разів у житті не зрадила собі, навіть коли могла б це зробити.
«Я вдячна за те, що багато разів у житті не зрадила собі»
І за те, що продовжую розвиватися й не планую зупинятися. Мені здається, я живу дуже цікаве й насичене життя. І за це я теж вдячна собі.
Побачити Дашу Трегубову в новій, складній і суперечливій ролі глядачі зможуть уже зовсім скоро. Не пропустіть телепрем’єру серіалу Скарби вже 16 березня на телеканалі 1+1 Україна.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зірки улюблених серіалів 1+1 Україна повертаються: кого з акторів ви побачите у новій детективній історії Скарби