Чому ми не можемо відірватися від історій про злочини: психологиня пояснила феномен true crime

16 листопада на телеканалі 1+1 Україна відбудеться телевізійна прем'єра українського детективного трилера Тиха Нава, який став справжнім суперхітом. У центрі сюжету — жорстокі злочини у маленькому містечку, пошук винних і спроба домогтися справедливості там, де правоохоронці виявляються байдужими.

Кримінальні історії давно привертають увагу мільйонів — ми дивимося документальні розслідування, похмурі серіали, слухаємо подкасти про злочини й стежимо за долями жертв. Але чому нас так захоплює те, що насправді мало б відштовхувати? І де проходить межа між здоровою цікавістю та контентом, який починає впливати на психіку?

Феномен популярності true crime та його вплив на психіку у бесіді з сайтом 1plus1 пояснила клінічна психологиня, тренерка з розвитку емоційного інтелекту Ганна Харченко.

Чому нас приваблюють історії про жахливі злочини

Здавалося б, навіщо добровільно дивитися історії, від яких стає страшно? Однак у цьому й полягає один із психологічних механізмів популярності true crime: людина може переживати сильні емоції, не наражаючи себе на реальну небезпеку.

«True crime дає змогу торкнутися найстрашнішого з безпечної відстані. Ми проживаємо страх, напругу, обурення, але сидимо вдома на дивані, і з нами нічого не стається. Для психіки це своєрідна «контрольована доза» небезпеки. До цього додаються ще кілька потреб: зрозуміти незрозуміле, відчути, що світ має логіку, і переконатися, що зло можна назвати, знайти та покарати», — пояснює психологиня.

Тобто нас цікавить не лише сам злочин. Важливо зрозуміти, як він стався, що передувало трагедії та чи можна було її уникнути. І особливо — чим усе закінчилося.

Чому нам так важливо знайти винного

У кримінальних історіях глядач часто стає своєрідним учасником розслідування. Ми помічаємо деталі, зіставляємо факти, підозрюємо різних персонажів і намагаємося випередити авторів у розгадці. При цьому незавершена історія може не відпускати навіть після перегляду. Психологиня пояснює це тим, що невідомість створює внутрішню напругу, а розв’язка допомагає її зняти.

«Мозок погано переносить незавершеність. Відкрите питання «хто і чому?» створює внутрішню напругу, і ми тягнемося до розв’язки, як до полегшення. Коли пазл складається, ми відчуваємо задоволення від власної кмітливості й спокій від того, що хаос набув форми. Тому історії без розкриття так довго «не відпускають»», — зазначає експертка.

Саме тому фінал має таке важливе значення: нам хочеться не просто дізнатися, хто скоїв злочин, а й повернути історії зрозумілу послідовність — від причини до наслідку.

Чи допомагає true crime підготуватися до небезпеки

Дехто дивиться кримінальні історії не лише заради інтриги, а й щоб зрозуміти, як діяти в небезпечній ситуації. Особливо це стосується сюжетів, у яких розповідають про викрадення, переслідування чи напади. Глядач мимоволі ставить себе на місце жертви й думає, як би вчинив сам.

«Дослідження показують, що жінки, основна аудиторія жанру, частіше обирають історії, де є підказки, як жертва могла б уберегтися чи врятуватися. Це схоже на психологічну репетицію: «а що зробила б я?». Але тут є пастка. Відчуття, що ми «вже знаємо, як розпізнати небезпечну людину», здебільшого ілюзорне. Реальні загрози рідко виглядають так, як у змонтованій історії», — застерігає Харченко.

Чому нам цікава психологія злочинців

Одна з найскладніших тем true crime — спроба зрозуміти, що відбувається у свідомості людини, здатної на жорстокість. Глядачі шукають пояснення її вчинкам, звертають увагу на минуле, оточення, пережиті травми та обставини, які могли вплинути на поведінку.

За словами психологині, такий інтерес пов'язаний і з бажанням відокремити себе від людини, яка скоїла злочин.

«Найбільше лякає не монстр, а звичайна людина, яка виявилася здатною на жорстокість. Ми намагаємося знайти момент, де «щось пішло не так»: травма, середовище, хвороба. Так ми проводимо межу між «ними» і «нами» і заспокоюємо себе: «зі мною і моїми близькими такого не станеться». Водночас це спосіб помітити в собі гнів, заздрість, агресію і переконатися, що відчувати їх не означає діяти», — пояснює вона.

Як кримінальні історії впливають на тривожність і відчуття безпеки

Захоплення true crime має й інший бік. Якщо постійно дивитися історії про вбивства, викрадення та насильство, можна почати сприймати світ значно небезпечнішим, ніж він є насправді. Особливо уважними до власного стану варто бути людям, які й без того схильні до тривоги.

«Так, особливо в людей, які вже мають підвищений рівень тривоги. Коли щодня споживаєш історії про викрадення та вбивства, мозок починає переоцінювати ймовірність таких подій. Зʼявляється надмірна пильність: перевірки дверей, підозріливість до незнайомців, страх відпускати дітей самих. В Україні, де люди й так живуть у хронічному стресі війни, це навантаження варто враховувати особливо уважно», — наголошує психологиня.

Чому з часом хочеться дедалі жорсткіших подробиць

У той же час іноді глядач помічає, що звичайні кримінальні історії вже не викликають колишніх емоцій. Хочеться більше подробиць, шокуючих фактів і дедалі моторошніших сюжетів. Психологиня пов'язує це з механізмом адаптації.

«Працює механізм адаптації: те, що вперше вражало, при повторенні викликає менше емоцій. Щоб отримати попередній рівень збудження, потрібен сильніший стимул. Для частини людей такий контент стає способом «відчути себе живими» або перекрити власні переживання чужими.
Якщо без нових шокуючих історій стає порожно чи нудно, це сигнал придивитися до себе», — пояснює Харченко.

У такому разі важливо запитати себе, яку саме потребу задовольняє перегляд і чи не став він способом уникати власних емоцій.

Як зрозуміти, що захоплення true crime стало надмірним

Сам інтерес до кримінальних історій не є приводом для занепокоєння. Однак варто звернути увагу, якщо такий контент починає впливати на сон, повсякденне життя та стосунки з іншими людьми. Психологиня називає кілька ознак, які можуть свідчити про надмірне захоплення:

«Тривожні ознаки: після перегляду погіршується сон, зʼявляються навʼязливі образи чи кошмари; зростає страх і недовіра в повсякденному житті; перегляд витісняє спілкування, відпочинок, інші інтереси; людина дивиться, щоб «заглушити» власні емоції чи тривогу; потрібні дедалі жорстокіші деталі, а історії жертв перестають зачіпати. Здорова цікавість залишає по собі роздуми, а не постійне напруження», — розповідає фахівчиня.

Чи може true crime притуплювати емпатію

Ще одне важливе питання — як постійне споживання кримінального контенту впливає на співчуття до інших, адже в центрі таких історій не лише розслідування та злочинці, а передусім люди, чиє життя було зруйноване насильством.

За словами психологині, багато залежить від того, на чому саме зосереджена розповідь: на долі постраждалих чи на особистості злочинця.

«Залежить від того, як подано історію і як її споживає людина. Якщо в центрі розповіді жертва, її життя і біль рідних, такий контент може навіть поглиблювати співчуття. Якщо ж фокус на «харизматичному» злочинці та смакуванні подробиць, з часом може виникати емоційне притуплення: насильство сприймається як сюжет, а не як чиясь трагедія. Простий самотест: чи памʼятаю я імена жертв, чи лише імʼя вбивці?», — зазначає Харченко.

Не пропустіть історію, яка змушує замислитися не лише над тим, хто скоїв злочин, а й над тим, чому правда іноді залишається беззахисною перед байдужістю. Дивіться серіал Тиха Нава на 1+1 Україна з понеділка по четвер з 16 листопада о 20:00.