У програмі Сніданок. Вихідний психоаналітикиня Анна Кушнерук пояснила, чому люди роками намагаються бути зручними для оточення, чому критика може викликати сильний внутрішній дискомфорт і що відбувається, коли людина нарешті починає рахуватися із власними потребами.
За словами Анни Кушнерук, прагнення отримувати схвалення часто формується ще в дитинстві. Для маленької людини прихильність дорослих має особливе значення, тому дитина швидко вчиться помічати, яка поведінка викликає схвалення, а яка може призвести до невдоволення.
Так поступово формується модель «бути хорошою» або «бути хорошим», щоб отримувати прийняття. У дорослому віці ця схема може продовжувати працювати, хоча потреба в ній уже не така очевидна.
Людина починає підлаштовуватися під інших, виконувати їхні прохання, стежити за настроєм близьких і намагатися не створювати ситуацій, у яких хтось залишиться незадоволеним.
Психолог звертає увагу на ще одну особливість такої поведінки. Людина, яка звикла всіх обслуговувати емоційно, постійно відстежує стан тих, хто поруч.
Вона ніби сканує оточення: хто образився, хто засмучений, кому потрібна допомога, що треба зробити, аби повернути спокій. Така реакція могла колись допомагати дитині пристосовуватися до дорослих, однак у зрілому віці вона здатна перетворитися на постійне джерело напруги.
Тому звичайне невдоволення з боку іншої людини іноді сприймається набагато гостріше, ніж того вимагає сама ситуація.
З віком людина дедалі краще бачить ціну постійного підлаштування. Робота, сімейні обов'язки, фінансові питання, стан здоров'я, емоційне навантаження та просто брак сил можуть змусити по-іншому подивитися на власні ресурси.
Саме тоді, за спостереженням Анни Кушнерук, може з'явитися думка: «Я більше не можу постійно всім догоджати».
Для когось цей перелом відбувається поступово, а для когось стає помітним після сильного виснаження. Людина починає розуміти, що неможливо весь час відповідати очікуванням усіх навколо і водночас залишатися в контакті із собою.
Саме цей процес психоаналітикиня пов'язує з дорослішанням і здатністю більше спиратися на власне рішення, а не на реакцію оточення.
Відокремитися від чужих очікувань значно легше там, де людину не змушують постійно доводити свою цінність.
Якщо поруч є люди, які можуть прийняти відмову, іншу думку чи особисті межі, поступово стає простіше поводитися природніше. Водночас у маніпулятивному середовищі цей процес може даватися значно важче.
Адже коли людина вперше починає говорити «ні», перестає негайно виконувати чужі прохання або не намагається виправити чиєсь невдоволення, оточення може реагувати негативно.
І тут доводиться витримувати неприємне відчуття: інша людина може бути незадоволена, і це не означає, що ви зробили щось неправильно.
Коли людина перестає бути зручною, частина стосунків може змінитися. Хтось прийме нові правила спілкування, а хтось віддалиться.
Анна Кушнерук зазначає, що втрачати такі зв'язки боляче. Проте згодом людина може побачити, скільки сил витрачала на підтримання стосунків, у яких їй постійно доводилося відповідати певній ролі.
Це може супроводжуватися сумом і переживанням втрати. Але водночас з'являється можливість зрозуміти, які стосунки трималися на взаємності, а які потребували постійного підлаштування лише з одного боку.
Окремо психоаналітикиня звернула увагу на ситуації, коли люди намагаються контролювати чужий вигляд.
Вона навела приклад жінки, якій ще в дитинстві вказували, що їй можна або не можна носити, а згодом подібні зауваження лунали вже від керівника. У дорослому віці жінка все одно обрала носити короткі спідниці, попри критику.
За словами Кушнерук, за подібними оцінками іноді стоїть не турбота про людину, а бажання впливати на її поведінку. Той, хто вважає власне бачення єдино правильним, намагається нав'язати його іншому.
При цьому звичка догоджати не є суто жіночою. Чоловіки також можуть роками будувати свою поведінку навколо схвалення інших.
Кардинально оголошувати всім навколо про нові межі необов'язково. За словами Анни Кушнерук, почати можна з простішого: помічати моменти, коли вам складно не виконати чиєсь прохання, навіть якщо ви цього не хочете.
Важливо також не поспішати одразу виправляти чужий дискомфорт. Якщо людина засмучена вашою відмовою, це її емоція, яку не обов'язково негайно знімати власними діями.
Перший крок може бути дуже непомітним: не відповідати автоматично так, як від вас очікують, не кидатися вирішувати чужі проблеми та дозволяти іншим самостійно переживати свої емоції.
Психоаналітикиня порівнює багаторічну звичку догоджати з викривленням, яке формується поступово. Тому позбутися її за один день неможливо. Потрібно спочатку побачити саму схему, а потім поступово вчитися поводитися інакше.
Для людини, яка звикла отримувати схвалення через постійне служіння іншим, це може бути непросто. Але якщо така поведінка вже приносить не задоволення, а виснаження та внутрішній дискомфорт, це привід звернути увагу на власні потреби.