Після чергового масованого російського обстрілу Києва соцмережі сколихнули не лише новини про масштабні руйнування, а й кадри, зроблені на місці трагедії.
Двоє дівчат у шовкових сукнях, із зачісками та макіяжем позували на фоні понівечених будівель Лук’янівки, де ще працювали рятувальники після ракетного удару.
Для одних користувачів соцмереж ці світлини стали символом цинізму та недоречної «естетизації» війни, а для інших – нагадуванням про те, що українці навіть під обстрілами продовжують жити, а фото лише показують страшну реальність сьогодення.
Після обстрілу 24 травня Лук’янівка стала одним із найбільш постраждалих районів столиці. Зруйновані будівлі, вигорілі конструкції, робота рятувальників та медиків – саме такий вигляд мав район у перші години після російської атаки.
Та вже незабаром соцмережами почали ширитися кадри фотосесії, зробленої на тлі цих руйнувань. На світлинах – дві дівчини у доволі вишуканих образах: короткі сукні, укладки, макіяж і підбори. А позаду понівечений торговий центр, у який за кілька годин до цього влучила російська ракета.
Реакція українців була миттєвою. Багатьох обурило саме поєднання «глянцевої» картинки та місця трагедії.
«В Україні війна, а вона вся така естетична, в шовковій сукні стоїть і страждає»
«Бачила процес цієї «зйомки». Постояли біля тліючого «квадрату», пофотографувалися. Повертаються до хлопця з посмішкою на обличчі та питання: «Ну що там вийшло?»»
«Це спеціально одягнулися, зробили макіяж і зачіски, щоб приїхати на фотосесію. Добре хоч не позначили бренди суконь і взуття. Чи позначили?».
Для частини суспільства така фотосесія виглядала як спроба перетворити трагедію на контент. Особливо болісно це сприймалося через те, що на місці трагедії ще працювали рятувальники, а деякі люди лише оговтувалися після пережитого.
Втім, у соцмережах знайшлися й ті, хто став на захист дівчат. Частина користувачів наголошувала: українці живуть у реальності, де війна стала частиною повсякденного життя. Тож іноді між звичайним життям та наслідками трагедії лише кілька метрів.
«Чому «капець»? Навпаки, фото демонструє, що відбувається вночі, але зранку люди живуть своє життя»
«Я з Харкова, і тут таке звично. У нас ще й весілля та випускні відзначають на фоні таких будинків»
Після хвилі критики одна з учасниць фотосесії пояснила свою позицію. За її словами, фото не мали на меті створити «естетичний контент» чи зібрати хайп. Дівчина заявила, що хотіла показати світу наслідки російської агресії та звернути увагу на руйнування у власному районі. Також вона зазначила, що вони з подругою не підбирали образи спеціально для фотосесії, а сфотографувалися дорогою додому в тому одязі, у якому були.
Втім, хвиля обурення лише посилилася. Згодом сторінки дівчат у соцмережах зникли. Наразі невідомо, чи вони самі їх видалили, чи акаунти були заблоковані після численних скарг.
Цю ситуацію прокоментував і український фотограф Ян Доброносов, який документує наслідки російських атак. У коментарі Сніданку з 1+1 він заявив, що українці часто фотографуються на місцях прильотів, і саме по собі це не є чимось неправильним:
«Якщо це не перетворюється на якісь танці чи іншу недоречність, то це звичайне бажання кожного українця – бути дотичним до історичних подій. Усі ці події, на жаль, є історичними, і, як на мене, це нормальне бажання».
Водночас фотограф наголошує: між документуванням війни та створенням ефектного контенту існує тонка межа. На його думку, подібні кадри можуть зміщувати фокус із самої трагедії на зовнішній образ людей у кадрі.
Ще один важливий аспект цієї дискусії – емоційне виснаження суспільства. Українці вже четвертий рік живуть у стані постійної небезпеки, втрат та інформаційного перенасичення війною. Волонтерка Катерина Асламова, яка працює на місцях прильотів, звертає увагу, що війна поступово змінює чутливість людей до трагедій:
«На жаль, з того, що я бачу і в щоденному житті, і під час роботи на місцях прильотів ворожих ракет, війна дуже сильно позбавляє нас відчуття безпеки. Ми не можемо з цим впоратися. Ми не можемо просто взяти й зупинити війну. Але що ми можемо зробити – це не втрачати людяність».
За її словами, важливо пам’ятати, що місця руйнувань – це насамперед простір роботи екстрених служб, а не локація для контенту:
«Коли люди приїжджають, щоб зробити «хайпові» чи резонансні фото, вони завжди мають пам’ятати, де саме перебувають».
Водночас волонтерка визнає, що люди мають право фіксувати наслідки війни, але головне – робити це з внутрішнім відчуттям доречності та поваги до ситуації.
Де проходить межа між документуванням війни та спробою створити вірусний контент? Чи може естетичне фото на фоні трагедії бути способом говорити зі світом про війну? І чи не стало українське суспільство настільки виснаженим, що будь-яка неоднозначна публікація миттєво перетворюється на привід для публічного осуду?
Однозначної відповіді на ці питання поки немає. Але ця історія вкотре показала: під час війни суспільство особливо гостро реагує на теми етики, поваги до чужого болю та доречності публічного контенту.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Загиблі, десятки постраждалих та масштабні руйнування: Росія масовано атакувала Київ та інші регіони 24 травня