Тема нецензурної лексики завжди звучить дещо провокативно. Хтось із огидою закриває вуха й каже, що не хоче чути жодного грубого слова, а інші лише знизують плечима, мовляв, люди лаялися завжди. І це як виявилось правда. Ба більше, навіть наші пращури робили це ще тисячу років тому, залишаючи свої емоції буквально на стінах храму.
Про ці ж давні написи йдеться у спеціальній рубриці Код: Софія у Сніданку з 1+1. Історики запевняють, що деякі графіті можуть здивувати навіть сучасного читача.
Хоч цього немає в літописах, але це збереглося на стінах храму. У пам’ятці XI століття, Софіївському соборі можна знайти не лише молитви чи імена паломників, а й справжні прокльони.
«Люди лаялися завжди — це факт. Питання лише в тому, як саме вони це робили», — пояснює історик та археолог В’ячеслав Корнієнко.
Один із написів розповідає майже детективну історію. У ньому згадано, що якийсь Кузьма — крадій. І навіть уточнено, що він украв м’ясо. У самому прокльоні використали слова церковнослов’янського походження. Наприклад, «кокош» — це півень. Але в розмовному, жаргонному значенні «кокоші» могли означати лапи. А «сіло» — це сільце, тобто петля для ловлі птахів.
Якщо перекладати дослівно, фраза звучить приблизно так: «Засиль тобі лапи» або «щоб тобі ноги сплутало». Тобто йдеться про побажання бути спійманим, зв’язаним, покараним. А якщо передати сенс простіше — це фактично давній варіант жорсткого «та щоб ти здох». І завершується напис словом «Амінь», мовляв, нехай це справдиться.
Цікаво, що в тексті використано говірку Чернігівщини. Це дає історикам підстави припускати, що автор графіті міг бути купцем із тих земель. У XI столітті неподалік Софії, у районі нинішньої Львівської площі, був торг. Купці приїздили продавати м’ясо, солонину, інший крам. Але для торгівлі в місті треба було сплачувати мита. І цим займалися посередники, щось на кшталт сучасних митних брокерів.
Ймовірно, автор напису довірив свій товар Кузьмі. А той, за версією дослідників, зник разом із м’ясом. Обурений купець і залишив свій гнів на стіні храму.
У соборі є ще один напис, де знову згадується ім’я Кузьми. І знову в негативному контексті. Два тексти хронологічно збігаються, тому історики припускають, можливо, йдеться про одну й ту саму людину.
Не виключено, що Кузьма був своєрідним «кримінальним елементом» Києва другої половини XI століття. І якщо це так, то перед нами майже тисячолітня історія про шахрайство.
На перший погляд такі графіті можуть здаватися шокуючими або навіть недоречними для святині. Але насправді — це безцінні свідчення живого життя. Вони показують, що люди Київської Русі були не лише героями літописів чи образами з ікон. Вони також сварилися, ображалися, проклинали шахраїв, жартували і залишали сліди своїх емоцій.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Невідома Леся Українка: нові факти про легендарну поетесу - від «nepo baby» до фінансової незалежності