«Кожна людина – це не просто історія, а ціла книга»: Дмитро Комаров – про новий сезон Світ навиворіт. Україна, свою мрію та головний талісман, який проїхав разом з ним пів світу
Щопʼятниці о 20:00 на телеканалі 1+1 Україна транслюють новий сезон Світ навиворіт. Україна з Дмитром Комаровим.
У нових епізодах Світ навиворіт. Україна Дмитро Комаров відкриє для глядачів ще невідому сторону нашої країни, подорожуючи від карпатських вершин до чорноморських фортпостів.
І все заради того, аби знайти силу українців: у їх щирих історіях, відданій роботі та цікавих захопленнях. У новому сезоні Світ навиворіт. Україна кожен знайде для себе свій особистий рецепт сили.
Дмитро Комаров ексклюзивно для сайту 1plus1 також розповів про своє головне місце сили, яке його надихає та зізнався з яким найбільшим страхом йому довелося зіткнутися під час зйомок нового сезону Світ навиворіт. Україна.
— Цей сезон присвячений щирим історіям українців, чия незламність вражає весь світ. Яка історія або герой запам’яталися вам найбільше?
У перших двох випусках ми покажемо острів Зміїний. Мене вразили наші герої-прикордонники своїми умовами праці. Взимку, коли була ротація, дістатися до Зміїного — це складно навіть фізично, не кажучи вже про небезпеку у повітрі через безпілотники та ворожу авіацію.
«Мене вразили наші герої-прикордонники своїми умовами праці»
І коли ти дві години з шаленою швидкістю на човні підстрибуєш, без перебільшення на два метри й приземляєшся, немов на асфальт, вибиваючи собі коліна, хребет — розумієш, що ці хлопці — справжні герої.
Я не буду виділяти окремих людей, адже вважаю, що абсолютно кожен герой нашої програми гідний окремої книги. От такі ми українці, що кожна людина – це не просто історія, а ціла книга.
«Кожен герой нашої програми гідний окремої книги»
— Чи були моменти під час зйомок нового сезону, коли вам ставало по-справжньому страшно? Як ви зазвичай долаєте страх у таких ситуаціях?
Мене ще з часів закордонних подорожей, яких не було вже 3 роки, питають про страх: «Страшно, чи не страшно?». Всередині мене цей алгоритм працює дуже просто. Щось може бути тривожно чи страшно лише до початку процесу. Коли ти вже знаходишся в епіцентрі події, тобі вже не страшно. Ти просто думаєш, як реагувати та діяти.
«Коли ти вже знаходишся в епіцентрі події, тобі вже не страшно»
Зараз, коли я працюю на фронті, то розумію, що так, раніше дійсно часто були небезпечні ситуації. Проте на фронті небезпека особлива. У першу чергу зараз, коли окрім FPV-дронів, з'явились оптоволоконні дрони, які неможливо заглушити РЕБом. Якщо такий оператор тебе побачив і націлився, то він тебе вб'є. І ти розумієш, що це небезпека, на яку не можна повпливати.
Коли, наприклад, я знаходився у Покровську, ми теж знімали там програму, то розумів, що ця небезпека постійно поряд. І я усвідомлював, що якщо я зараз почую звуки FPV-дрона. Але в цей момент немає страху, бо ти вже в процесі. Ти вже там — береш інтерв'ю, переміщаєшся, йдеш кудись разом з військовими. Страх – це нормальна природна реакція будь-якої людини. Не нормально, якщо страху немає. Але коли те, чого ти боїшся вже починається, то вже не страшно.
— Ви вже багато років у постійних експедиціях по Україні, а раніше і за кордоном. Чи є у вас місце, де ви відчуваєте себе вдома та куди б хотіли повернутися?
Випадково склалося, що, наприклад, в Карпатах у Верховині в нас вже так званий базовий табір. Якщо ми щось знімаємо на Заході Україні, то Верховина так зручно розташована, що з неї можна і на Говерлу поїхати, і в будь-які інші високогірні місця. У нас, до речі, було дуже багато гірських зйомок досить екстремальних і навіть небезпечних, які зняті саме в зимових горах.
Це одне з моїх місць сили! Я коли приїжджаю в Карпати у Верховину, то мені іноді вистачає буквально два дні там побути. І я заряджаюся енергією, силами на кілька місяців. Варто просто прокинутися там, побачити гори, схід сонця над Чорногірським хребтом і Говерлою — це дає таку енергію.
Але силу дають не тільки краєвиди. Ви не уявляєте, як заряджають поїздки на фронт, де сила відчувається буквально у повітрі. Та й взагалі, будь яка поїздка по Україні дає мені силу, адже скрізь ти зустрічаєш людей, які щоразу дивують своєю сміливістю, розумом, неординарністю. І це неймовірно заряджає мене. Тож моя сила в улюбленій справі, яка і є моїм життям.
«Моя сила в улюбленій справі, яка і є моїм життям»
— Після стількох років мандрів і набутого досвіду, чи є у вас ще мрія, яку б хотілося втілити у межах програми Світ навиворіт?
Я ще тільки починаю. Так, програмі лише 15 років, тому я тільки починаю. Мрій така кількість, що я просто не зможу вам всі розказати. Колись я казав, що це підйом на Еверест. Так, ця мрія залишається, але зараз повномасштабна війна змінила фокус. Я мрію зняти суперсезон вже в мирній Україні.
«Програмі лише 15 років, тому я тільки починаю»
І я впевнений, що це буде надихати як мене, так і наших глядачів. Це обов'язково буде. Адже сила також у вірі. Варто вірити, що все буде добре.
— Чи є у вас ритуали або традиції перед початком нової експедиції?
Мій талісман залишається зі мною завжди – той прапор України, який проїхав зі мною пів світу. Він завжди зі мною. Ця традиція та ритуал залишається — я з собою скрізь вожу наш прапор. Якщо говорити про якісь інші талісмани, то ні. Окрім українського прапора, у мене немає талісмана.
«Мій талісман залишається зі мною завжди – той прапор України, який проїхав зі мною пів світу»
Відразу пригадався приклад. У першому випуску, ви бачили, як ми йдемо з прикордонниками на острів Зміїний. І один боєць, Командир загону спецпризначення «ДОЗОР» Максим Балагура – міцний чоловік, дуже сильний і його робота — це щоденний виклик. Він возить з собою в кишені маленьку іграшку – папугу, яку йому подарувала донька. І в дорозі на острів Зміїний, підстрибуючи на хвилях у човні, він тримає в руці цю папугу, яка нагадує йому про найцінніше — родину.
— За три роки повномасштабної війни ви їздили у найгарячіші точки країни. Розкажіть про ваші особисті висновки, які ви зробили за ці три роки. Що ви усвідомили, чого не розуміли раніше?
Мені здається, що війна змусила все суспільство сильно подорослішати. Розумієте, ми кажемо про життя під час повномасштабної війни, але кожен день українці дізнаються про чиюсь смерть у своєму оточенні, серед колег на роботі, знайомих людей. І це те, з чим неможливо просто змиритися.
«Війна змусила все суспільство сильно подорослішати»
Я часто знімав в країнах, які пережили війну. Наприклад, Камбоджа, в якій 1975-1979 роки третина населення була вбита навіть не зброєю, а примітивними сільськогосподарськими інструментами. Або В'єтнам, який пережив страшну війну. Там були діоксинові атаки та напалм, який випалював все живе. І я помітив, що люди, які пережили війну, починають інакше цінувати життя та радіти нематеріальному.
Наприклад, в цих країнах можна побачити дуже бідні райони, де у людей навіть шафи немає вдома, бо туди немає, що вішати, але люди радіють тому, що настав новий день, зійшло сонце, в озері спіймали свіжу рибу, є каструля рису, та головне — поряд є родина. Цього вже достатньо для щастя.
Я, наприклад, сьогодні їхав дуже рано вранці на це інтерв’ю й у вікні машини побачив схід сонця. І мій настрій одразу покращився. У той момент я подумав, що для щастя треба небагато — навчитися радіти простим речам. Бо, на жаль, війна показала, що життя і смерть зовсім поряд. І зараз ми це розуміємо, як ніхто у світі. Ніхто зараз не застрахований від того, що завтра для тебе може не настати.
«Для щастя треба небагато — навчитися радіти простим речам»
Життя неможливо зупинити. Навіть під час повномасштабної війни планета крутиться, люди продовжують народжуватися, кохати й жити, тому це життя треба не впустити. І війна навчила це по-особливому цінувати.
— У вас багато прихильників в різних країнах світу. Яке найщемливіше повідомлення ви отримували з-за кордону під час війни?
Як правило, люди пишуть трохи соромлячись і завжди перепрошують, що мене турбують, бо знають, що у нас війна. І дуже часто можна прочитати повідомлення з різних континентів: «Діма, я дуже вибачаюсь, що тебе турбую. Я розумію, що тобі зараз не до спілкування, але як справи? Як ви?».
І я завжди відповідаю: «Навпаки, ти мене не відволікаєш». Я розповідаю правду про нашу війну, якщо у мене є час, то навіть телефоную по відео. Коли я в Києві, то навіть спеціально на відео показую, як усе насправді.
Наприклад, мені дзвонив нещодавно мій гід з Колумбії. А новини, особливо закордонні, де Україна не є пріоритетом, маю на увазі екзотичні країни, у яких я зазвичай знімав, показують тільки зону бойових дій, руйнацію, горе і біль. Тому людям в тих країнах здається, що вся Україна горить і у нас скрізь зона бойових дій. Я показую, як є насправді та розповідаю правду, що попри гучні заголовки новин та нарізки сторіс в соцмережах життя в Україні триває.
«Людям в тих країнах здається, що вся Україна горить і у нас скрізь зона бойових дій»
Мене надихає в цих дзвінках те, що нами пишаються. Мені здається, багато хто навіть не вірив, що Україна, яка у 28 разів менша ніж Росія, може вистояти 11 років війни та більш як три роки повномасштабного вторгнення. Ти відчуваєш по тональності спілкування, що нас українців сприймають як якихось супергероїв, які не зважаючи на усі жахи війни продовжують не просто виживати, а повноцінно жити.
«Мене надихає в цих дзвінках те, що нами пишаються»
І саме про це новий сезон Світ Навиворіт. Україна – життя, яке неможливо зупинити, адже воно продовжується в кожному куточку нашої країни, і в тилу, і на фронті. Важливо зафіксувати це життя та показати глядачам, що не треба втрачати надію, все обов'язково буде добре.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дмитро Комаров вирушає на пошуки сили українців: де дивитися новий сезон Світ навиворіт. Україна