Андрію, голкіпер – це людина, яка винувата майже завжди, що б не сталося! Скільки разів у вас було таке, що не могли заснути після матчу за той чи інший гол, який пропустили?
- Багато було таких моментів. Повірте, мене щороку на пенсію відправляють! Така у нас професія – психологічно бути готовим до будь-якої ситуації, тому воротарів і виділяють як психологічно-стійких та врівноважених!
Ми не бачилися з вами з моменту народження четвертої дитини у родині Пятових – нарешті після трьох дівчат народився хлопчик! Чи не ревнують до нього доньки?
- Ні, він у нас як принц – дуже багато уваги до нього, постійно заціловують його!
Ви як тато футболіст мрієте, можливо, про те, щоб син мав якусь схильність до футболу. Чи часом з пологового будинку не виписували сина у формі «Шахтаря»? Чи є вже у маленького Лева форма «гірняків»?
- Ні, поки немає. Я хотів би, аби він зацікавився футболом, але не дуже хочу, аби він був воротарем!
Чи грає він вже у м’яча?
- Він дуже полюбляє м’ячі, тому їх у нього багато!
Є такий анекдот: для першої дитини пустушку обдають кропом, для другої – нічим, а третя – може їсти навіть їжу собаки, і це проблема собаки… Як у вашій родині?
- У жінки є свій анекдот: питають батьків: «Ну, як хлопець, на кого схожий?», а вони відповідають: «Ми ще не дивилися на обличчя!».