Наталка Денисенко — українська акторка театру, кіно та дубляжу, яка звикла працювати з емоціями на сцені й у кадрі, цього разу вийшла за межі звичної для себе ролі. Участь у спецвипуску шоу Танці з зірками стала для неї здійсненням давньої мрії, серйозним внутрішнім викликом і частиною великої благодійної місії. Про страх першої репетиції, зламані бар’єри, магію партнерства з Антоном Нестерко, «рух до життя» та право бути щасливою — Наталка Денисенко відверто розповіла в інтерв’ю сайту 1plus1.
Чому погодились на участь у Танцях – яка була внутрішня мотивація? Чи довго вагались?
— Взяти участь в Танцях із зірками завжди було моєю мрією. Я дуже довго візуалізувала це у своїй голові, і коли така можливість нарешті з’явилася, то без вагань скористалася нею. Особлива для мене честь, що наш цьогорічний випуск є благодійним і що я танцюю на паркеті поруч з Русею Данілкіною. Усе це викликає в мене величезну повагу до всієї команди організаторів за таку чудову ідею та за надану можливість.
Що стало для вас найбільшим відкриттям про себе під час підготовки до Танців з зірками?
— Найбільшим відкриттям для мене стало те, що завдяки наполегливим репетиціям і керівництву мого чудового партнера Антона мені вдалося зламати внутрішній бар’єр про те, що я «не вмію танцювати». Я змогла опанувати пластику свого тіла, розкрити свої танцювальні здібності й у підсумку показати такий результат, яким насправді дуже сильно пишаюся. На паркеті я змогла станцювати в насолоду, кайфанути від кожного моменту і це для мене справжнє відкриття. Я сумую за танцями!
Коли ви вперше прийшли на репетицію, що було сильніше — страх чи азарт?
— Коли я вперше прийшла на репетицію, мене охоплювали страх і навіть легка паніка. Адже, як вже казала, я завжди жила з упередженням, що не вмію танцювати. Тому, коли мені показували рухи нашого танцю — самби, яка вважається одним із найскладніших танців у світі, — після кожного па й кожного пояснення я думала: усе, в мене не вийде, мені не вдасться станцювати гідно. Я не зможу нормально репетирувати, адже в мене театральний тур. Усі ці установки й упередження, звісно, дуже впливали на те, як я почувалася на репетиціях. Тож так, на першій репетиції мене справді охоплював страх.
Розкажіть про знайомство з вашим партнером. Відомо, що ви давно знайомі, але чи танцювали разом до Танців?
— Так, з Антоном ми знайомі вже дуже-дуже давно. Я дуже сильно його поважаю — не лише як танцівника, а й як людину, як особистість. Я безмежно вдячна, що мені випала доля танцювати саме з ним. Я навіть не можу уявити, що мені вдалося б настільки класно станцювати поруч із будь-яким іншим партнером. Між нами на паркеті сталася якась справжня магія, і я йому за це щиро вдячна.
Окрім того, що він чудовий професіонал своєї справи, він ще й військовий, який дуже багато робить для нашої країни. Для мене це величезна честь — танцювати на паркеті поруч із ним.
Що ваш партнер відкрив у вас такого, чого ви самі в собі не бачили?
— Як я вже казала, з дитинства я жила з упередженням, що не вмію танцювати й що мені не вдасться. І навіть коли моя команда повідомила мені про участь у проєкті Танці з зірками, спершу мене охопила величезна радість, а потім — такий самий величезний страх. Я думала, що не зможу нормально станцювати, нормально репетирувати й загалом якісно підготуватися.
Саме Антон показав мені, що завдяки наполегливій роботі, тренуванням і правильному підходу — з його боку як тренера — мені вдалося це зробити. І тепер я навіть сумую за репетиціями, сумую за танцями. Коротше, Антон відкрив мені любов до танців.
У кожній парі є свій «код довіри». Що стало вашим?
— Так, на це питання мені важливо відповісти, що я Антону довіряла беззаперечно. Для мене він — величезний професіонал своєї справи. Як я вже казала, ми знайомі багато років, тому коли мені випала нагода опинитися з ним на одному паркеті, танцювати й тренуватися разом, я слухала кожне його слово — мені дуже подобався його підхід. Він не був грубим чи різким: дуже м’яко, але наполегливо передавав мені свої знання й навчав мене танцювати. Тож я довіряла йому від А до Я.
Чи був у вас момент, коли партнер сказав фразу, яку ви пам’ятаєте досі, бо вона потрапила «в точку»?
— Мені дуже відгукнулася його фраза про те, що танець треба прожити: викласти всі свої акторські й артистичні здібності та прожити ту історію, яку ми висвітлювали під пісню Альони Маргалієвої Я не п’яна, я просто закохана. Це дуже позитивна, весела й романтична історія, яка показує, як жінка може розкритися. Кожна жінка має право на щастя, кожна жінка має дозволити собі чути свій власний голос.
Для мене це дуже близькі слова, адже коли ми повністю пропрацювали постановку танцю, я зрозуміла, що наша репетиційна робота заграла іншими фарбами.
Ви казали, що зовсім не вмієте танцювати, але зважились на участь у проєкті, що стало для вас певним викликом. Зараз, після стількох репетицій та вкладених зусиль, чи можете похизуватись, що круто танцюєте?
— Я точно не наважуся хизуватися тим, що гарно танцюю, але на 100% у моїх особистих уміннях відбувся величезний стрибок — колосальна різниця між тим, як я танцювала тоді, і як танцюю зараз. І все це завдяки проєкту та моєму партнеру.
Тому я не відкидаю думки, що з часом навіть знайду у своєму графіку можливість займатися танцями більш регулярно, опановувати ще більше навичок і танцювати вже просто для власного задоволення. Мені дуже-дуже сподобалося.
Був момент, коли хотілося сказати: «Я не справляюся»? Що допомогло рухатися далі?
— Сто відсотків у ході репетицій було чимало моментів, коли я казала, що не справляюся. Я говорила про це навіть у соціальних мережах і неодноразово озвучувала це команді та тренеру, тому що для мене ці репетиції справді були дуже й дуже складними. Насамперед через те, що більшу частину часу, який я мала витратити на підготовку до танців, адже була в гастрольному турі. Саме тому мені було надзвичайно важко готуватися.
Більшу частину репетицій я провела сама: ми з Антоном зідзвонювалися у FaceTime і репетирували таким чином наш танець. Це було для мене дуже складно, я сильно хвилювалася. Тому так — багато разів казала, що не зможу, що мені не вдасться. Але зрештою все вийшло, і я дуже рада, що мої переживання не справдилися.
Цей спецвипуск має особливу мету — допомогти пораненим захисникам. Як особисто ви проживаєте участь у шоу, яке не просто про танець, а про врятоване життя?
— Від самого початку нашої участі й публічної комунікації я говорила, що це шоу — не про конкурс і не про змагання одне з одним, не про те, хто переможе, а про спільну благодійну мету. Тому всі наші промо, сторіс, відео, дописи — загалом уся наша робота й підготовка — присвячені саме збору коштів. Адже чим більше уваги ми привернемо, тим більше коштів нам вдасться зібрати на повітряну евакуацію наших військових.
Для мене це найважливіше, тому я дуже хочу, щоб у день ефіру 28 числа і до 30 грудня кожен із нас голосував і надсилав свій голос як донат. Це головна ціль нашого проєкту. Ми не маємо права ні на секунду забувати, завдяки кому все це відбувається — завдяки нашим військовим. Тож велика шана та уклін.
Що для вас сьогодні означає «рух до життя»?
— Для мене слоган «Рух до життя» означає конкретні дії, які кожен із нас має виконувати щодня, аби наближати нашу перемогу, повернення наших воїнів із полону, возз’єднання сімей, які роз’єднала ця війна, аби наші міста не страждали від обстрілів, а енергетики не мусили постійно лагодити зруйноване, щоб наша енергетика була цілісною.
Це конкретні кроки, які кожен із нас може робити. Окрім донатів і щоденної допомоги, я завжди нагадую: великих донатів не існує — будь-яка допомога має значення, вона необхідна і вона рятує життя.
Також дуже важливо, щоб медійні та публічні люди, усі, хто має бодай якийсь вплив на аудиторію, щодня про це говорили, привертали увагу до суспільно важливих проблем і працювали над тим, аби наше суспільство не зупинялося, аби наша культура розвивалася, і щоб ми всебічно та повноцінно протистояли ворогу.
Коли востаннє ви дозволили собі слабкість — і чому це було важливо?
— Я людина, яка в повсякденному житті не ховається за маскою того, що не може відчувати слабкість, що не плаче й що їй завжди весело. Ні — я дозволяю собі проживати різні емоції. Тому слабкість у тому чи іншому форматі, звісно, час від часу я собі дозволяю, адже далеко не завжди все вдається.
Бувають і проблемні моменти, і за останній час у публічному просторі були певні хвилі хейту. Звісно, я ніколи не вдаю, що мені все одно і що це мене не зачіпає. Ні, я жива людина зі своїми емоціями, і для мене це нормально — дозволяти собі слабкість.
Якщо у 2026 році Наталка могла б прокинутися з однією якістю, яка допомогла б їй жити сміливіше — що б це було?
— У наступному році я хотіла б ще більше піклуватися про своє здоров’я — і про фізичне, і про ментальне. 2025 рік для мене був дуже переломним і дуже складним. Тож у наступному році я хотіла б ставитися до себе з більшою увагою та любов’ю, більше дбати про себе, тому що я відчула в цьому надзвичайно сильну потребу.
І якби танець у спецвипуску став метафорою вашого життя — яким би він був?
— Певною мірою наш танець і був метафорою мого життя. Тому що цього року я нарешті дозволила собі обрати себе, відпустити старі образи, дозволила собі бути щасливою — і бути щасливою попри осуд суспільства. Для мене це справді був складний і великий крок — майже як у танці: коли ти починаєш, будучи непрофесійною танцівницею, робиш перші рухи, а згодом уже дуже кайфуєш від цього танцю, знайомишся з партнером, відчуваєш себе на вершині.
І так, певною мірою, коли ми придумували цей танець і цей сюжет, я брала деякі моменти зі свого особистого життя, тому що розуміла: кожна жінка має дозволяти собі бути щасливою, проявлятися, чути свій власний голос і проживати це життя саме так, як хоче вона. Саме цього гасла я намагаюся дотримуватися у своєму житті й активно транслюю це іншим жінкам.
Що для вас сьогодні означає «бути щасливою»?
— Для мене бути щасливою означає бути живою, тому що я давно навчилася приймати життя в усіх його проявах — позитивних і негативних, у радості й у труднощах, під час відпочинку і під час щільного робочого графіка. Для мене життя в будь-яких його проявах надзвичайно красиве.
Я дуже дякую Богові за можливість жити, за можливість працювати й за можливість допомагати. У мене є мої мрії, цілі та бажання, і це наповнює моє життя сенсом. Тому я знаю, що будь-який момент, який відбувається зі мною в ту чи іншу хвилину, веде мене до здійснення всього бажаного. Дякую за те, що в мене саме такий шлях. Я відчуваю себе дуже щасливою людиною попри все, що відбувається навколо, і радію, що маю таку можливість.
Дивіться спеціальний благодійний випуск Танці з зірками. Рух до життя 28 грудня о 20:00 в ефірі 1+1 Україна. Кожен глядацький голос за пари - це донат на прицільну евакуацію військових. Лінії для голосування відкриються 28 грудня о 20:00, а закриються 30 грудня о 00:00.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: