Ексклюзивно для 1plus1 Анастасія Оруджова поділилася особистими історіями за лаштунками Вечірнього кварталу, присвяченого Дню Незалежності. Вона зізналася, як тепер у її родині відзначають свято, що підштовхнуло її тимчасово відмовитися від м’яса та що допомагає їй залишатися стійкою попри виклики війни.
Щороку ми зустрічаємо День Незалежності з новим досвідом і новими шрамами на серці. Чи змінилося ваше ставлення до нього за останні три роки?
Так, справді, відчуття змінилося дуже сильно. Раніше ми просто знали, що є таке свято, але воно проходило радше формально. Зараз я сприймаю його зовсім інакше. Ми в родині вирішили: відтепер це буде наш день, коли обов’язково відзначатимемо його разом. Цього року я хочу зібрати всіх у себе вдома: накрити стіл, приготувати щось смачне й просто провести день у колі близьких людей.
Нещодавно ви поділилися, що тепер не вживаєте мʼясо — що стало поштовхом до такого рішення, і чи відчуваєте ви зміни у своєму емоційному або творчому стані після цього?
Знаєте, це навіть не було якоюсь серйозною «клятвою назавжди». Просто в один момент я зупинилася й подумала: а чи справді я хочу їсти м’ясо? А ще побачила одне відео з дуже щасливими корівками на фермі, і мені стало шкода цих тварин. Тож я вирішила: спробую без м’яса, подивлюся, як почуватиму себе. Вже місяць як я живу без нього, і чесно кажучи, мені добре. Енергії достатньо, відкрила для себе нові поєднання продуктів. Але рибу, яйця та молочку залишила у раціоні — так легше збалансувати харчування.
Чи є у вас улюблена страва яку оригінально вийшло адаптувати без використання м'яса?
Я обожнюю стейки, це моя слабкість. І коли мій хлопець замовляє м’ясо в ресторані, я ще відчуваю спокусу. Але я навчилася хитрувати: намагаюся насититися білком з інших джерел — риби, йогуртів, сиру. І тоді вже не так гостро хочеться м’яса. Хоча інколи, чесно зізнаюся, все одно думаю: ну, один шматочок... Але поки що тримаюся. Це навіть своєрідний виклик для самої себе.
В одному з інтерв’ю ви поділились, що вперше вступили в серйозні стосунки, при чому теж з творчою людиною як і ви. Розкажіть — як це, коли гумор і побут зустрічаються щодня під одним дахом?
Це дуже цікаво! Руслан — автор, і коли мені потрібно підготуватися до шоу чи придумати текст, він бере це на себе. А я, у відповідь, готую йому смачні сніданки — у нас така домовленість. І це працює , це дуже зручно і, чесно кажучи, щасливий збіг обставин.
У Вас запланований масштабний концерт із Жіночим Кварталом восени. Можете трохи привідкрити, що очікує глядачів?
Я вже шалено чекаю цього виступу. Будуть номери, які я сама дуже люблю, вони заряджають мене енергією. Ще не все до кінця підготовлено, але впевнена: буде драйвово й дуже весело. Адже в нас неймовірний колектив — і дівчата, і хлопці. Я обожнюю з ними працювати. Тому обов'язково приходьте до нас у Жовтневий палац 9 вересня.
Всі ми розуміємо, що гумор — річ делікатна. Скажіть, як ви знаходите баланс між жартом і повагою до болю людей? Чи існують якісь межі, за які стараєтесь не переходити?
Так, межі існують. І зараз, у час війни, це відчувається ще гостріше. Є теми, яких не хочеться торкатися, бо вони занадто болючі. У вузькому колі друзів, напевно, можна дозволити собі чорний гумор, але на телебаченні чи перед великою аудиторією це вже інша відповідальність. Думаю, це правильно: треба враховувати, що багато хто має свої травми.
А як особисто на Вас вплинула війна? Як це позначилося на творчості й психологічному стані?
Це, напевно, один із найважчих досвідів у моєму житті. На початку було дуже важко: сидіти й вигадувати жарти, коли довкола темрява, відключення світла, новини про обстріли… Писати Лігу сміху в тих умовах було майже нереально. Але ми якось витримали. І з часом психіка почала пристосовуватись. Це страшно казати, але ми всі певною мірою звикаємо до того, що відбувається. Це звучить жорстко, але так є. Стає легше і сприймати жарти, і ділитися ними з людьми.
Ми всі переживаємо тривожні ночі під звуки сирен. Що допомагає вам відновлювати сили, коли здається, що енергії вже немає?
Вони, звісно, впливають. Я живу на восьмому поверсі дев’ятиповерхівки, і над нами постійно пролітають шахеди. З часом навіть починаєш відрізняти на слух. Але коли чую, що летить зовсім поруч — тоді вже миттєво хапаю телефон, котів — і ми всі біжимо в коридор. Це дивно, але мозок починає звикати навіть до такого. І це, напевно, найбільш сумне у всій цій історії.
Дивіться ефір нового концерту Вечірнього Кварталу вже в неділю 24 серпня о 20:30.