Щосуботи о 19:00 телеканалі 1+1 Україна виходить нові випуски Вечірнього Кварталу. За лаштунками проєкту редакція сайту 1plus1 поговорила із акторкою і гумористкою Тетяною Песик.
В ексклюзивному інтерв’ю артистка відверто розповіла, чому не хоче, щоб її сприймали тільки через амплуа, як навчилася відділяти сцену від життя та ставити кордони навіть у власній родині, а також чому більше не дозволяє іншим втручатися у свої особисті стосунки.
Тетяно, ви багато років працюєте на сцені й асоціюєтеся у глядачів із певним амплуа. Чи було таке, що ви настільки занурювалися в образи, що потім було важко їх відпустити?
Ні, такого немає. Все, що відбувається на сцені, залишається на сцені: ти заходиш за кулісу і ніби одразу все знімаєш там. Але є інший момент: те, що ти проживаєш на сцені, ти потім можеш переносити в життя. І в якийсь момент забуваєш, якою ти є насправді. Тоді тобі хочеться познайомитися зі справжньою собою. І я цього дуже сильно прагнула, можна так сказати.
Тобто для вас сцена стала не лише роботою, а й певним шляхом до себе?
Так, бо коли ти знаходиш зв’язок із собою, то починаєш розуміти, що для тебе справді важливо. Якщо ти маєш гарний зв’язок із собою, тобі не треба шукати радість у чомусь іншому.
Я багато працювала і працюю над собою. Якщо ти складаєшся з якихось негативних програм, негативного чи неправильного мислення, це треба налагодити, пропрацювати. І тоді у твоєму житті щось може змінитися. Ти трансформуєшся, і навколишнє середовище теж трансформується.
Глядачі зазвичай бачать уже готовий результат: номер, виступ, красиву картинку. А що залишається за кадром?
Те, о котрій ми приходимо, скільки часу репетируємо, як хтось буває не в настрої, можливо, хтось десь не вивчив текст. Там багато нюансів за кадром, і вони не такі солодкі, як може здаватися.
Людина в залі цього не бачить. Вона не бачить шлях, пройдений репетиціями. Буває, ти сидиш, у тебе щось не виходить, і цього теж ніхто не бачить, на жаль. Я б хотіла, щоб люди загалом, коли дивляться на якусь картинку, класна вона чи не класна, розуміли: за цим стоїть робота і ця робота може бути нелегкою.
А бували ситуації, коли ви, наприклад, забували текст і треба було негайно викручуватися?
Звичайно, це може бути виснаження, або ти не в ресурсі, або ще щось. І ти не можеш пояснити, чому це відбувається. Чому ти ходиш такий, і в тебе або чистий лист у голові, або якісь слова випадають із рота.
Але це все залежить від внутрішнього стану. Якщо ти наповнений, а в нас, вибачте, не дуже виходить бути наповненими, тому що в країні відбувається жах. І третій рік війни. Як ти можеш бути наповнений? Де черпати натхнення? Хтозна.
Вас часто сприймають через гумор, але за комедійним образом не завжди бачать людину, яка багато прожила й пройшла свій шлях. У житті ви теж така легка й весела, чи все-таки більш серйозна?
Я серйозна особистість у житті. І багато хто не бачить мене за цим образом. Можуть казати: «вона несерйозна», «кривляка», як люблять говорити, «не актриса», «недоактриса». Але за цими словами стоїть особистість, яка пройшла певний шлях у своєму житті.
Я сама створила собі в голові мрію і сама до цієї мрії дійшла своїми діями. І ніхто не має права засуджувати. Ви спробуйте пройти мій шлях. Завжди здається, що комусь усе дається легше, що це просто випадковість. Але за цим стоїть реально багато чого.
Я багато пожертвувала заради роботи, заради мрії, заради цілі, щоб опинитися там, де я є. Колись у мене була мрія виступати у Кварталі. Це було ще в шкільному віці. Дивилася на цих людей, і в мене була мрія бути з ними на сцені. І вона здійснилася.
А гумор у компанії і гумор на сцені для вас різні речі?
Так, це різне. Гумор у компанії – це внутрішній гумор, це посміятися із себе, з когось, із якоїсь знайомої ситуації, з дяді Васі чи тьоті Тані. А на сцені це вже більш продуманий гумор, більш масовий. Бо внутрішній жарт про знайому людину ти не винесеш на сцену, він не буде відгукуватися всім, це зовсім інше.
Ви вже згадали про мрію й цілі. А зараз у вас є нова професійна мрія?
До недавнього часу я не знала, яку мрію хотіла б мати. Зараз можу сказати, що хотіла б знятися у фільмі. Можливо, історичному, документальному, драматичному. Де треба бути не комікесою, а досить серйозною особистістю з глибинним баченням свого персонажа, передати характер цієї людини. Ось такого я би хотіла. У мене з’явилася мрія зняти своє кіно.
Це дуже амбітно. Часто коміків сприймають лише через гумор і не завжди готові бачити їх у драмі. Вам хочеться довести, що ви можете бути різною?
Мені шкода, що наші люди часто дуже вузько бачать: вони щось побачили і так одразу сприйняли ситуацію. А можна ж подивитися трохи ширше, під іншим кутом. Ти ж теж хочеш, щоб тебе оцінили не тільки таким, яким ти здаєшся, щоб побачили справжню особистість. Тому я завжди борюся за справедливість, за те, що як ти ставишся до інших, так і до тебе будуть ставитися. На жаль, це закони всесвіту.
Ви говорите про внутрішній стан, про зв’язок із собою. А звідки зараз до вас приходять нові ідеї?
Можливість чомусь народитися з’являється тоді, коли ти занурюєшся в себе. Це медитації, якісь практики. Після цього в тебе підіймається енергія в тілі, доходить до голови. Бо в мене в голові, можна сказати, дуже мало енергії, вона більше в тілі знаходиться.
І тоді починають приходити якісь думки, вони виникають рандомно. Ти десь сидиш, але перебуваєш у класному, наповненому внутрішньому стані, і раптом з’являється ідея. У мене вже навіть з’явився списочок ідей, які я хотіла б реалізувати.
І серед цих ідей уже є щось конкретне?
Я навіть створила в себе в Instagram канал, який називається СЕНС. Я люблю психологію, люблю глибинні теми, люблю думати про щось глибоке, усвідомлене. І мені прийшла думка, що я хотіла б мати такий канал, доносити людям свої думки, наповнювати їх якимись новими усвідомленнями. Це для мене такий реабілітаційний процес.
Ви багато говорите про зв’язок із собою. У такому стані, мабуть, по-іншому починаєш дивитися і на особисте життя. Чи бувало таке, що люди або коментарі збоку тиснули на вас? Наприклад, коли постійно кажуть, що вже «треба заміж».
Люди, які кажуть: «Ой, думаєш, щастя в шлюбі?» або щось подібне, вони мають право так говорити, бо вони там побували. А я там не побувала, у мене немає можливості з чимось це порівняти.
Я не відмовляюся від сім’ї, від коханої людини. Просто так сталося, що на цей момент у мене не складалися стосунки з чоловіками. І я досить добре попрацювала та працюю над собою, щоб у майбутньому це сталося, і я знаю, що це станеться.
Не треба далеко ходити: ти вдома це часто чуєш. Постійно якісь свята, родичі приїжджають, збираються: «А коли вже, Таню? Ти щось думаєш?» І мені дуже дивно, чому людям збоку здається, що вони краще знають, що потрібно іншій людині. Займайтеся своїм життям, люди. Подивіться, що у вас відбувається. Не пхайтеся в моє життя, бо все-таки мені видніше. І це ж не так, що я не хочу. Я хочу. Просто не виходило.
Це більше звучало як турбота чи все ж як спроба зачепити?
Так, ніби хотіли кольнути. Мовляв, ти що, не думаєш, не замислюєшся? Та замислююся. З чого ви взяли, що людина не замислюється? Коли людина старається налагодити собі цю сферу життя, а її постійно ніби тригерять збоку і ще більше зачіпають, це неприємно.
А зараз вам продовжують ставити такі питання? Чи ви поставили кордони?
Зараз мені таких питань уже не ставлять, бо я це озвучила, сказала: «Давайте ви будете займатися своїм життям. Я знаю, мені видніше». Я відчуваю себе, відчуваю цей зв’язок із собою і знаю, що мені потрібно. Не готова розпорошуватися на будь-що, тому що зараз відчуваю себе досить зрілою, свідомою і чітко розумію, що мені потрібно.
Якщо раніше я могла йти просто за емоціями, почуттями і не знати, куди це мене приведе, то зараз я можу розпізнавати всі ці сигнали й уже на початку фільтрувати.
Коли ви говорите про стосунки, відчувається, що для вас важлива не просто формальність, а глибокий зв’язок. Якими ви бачите здорові стосунки?
У мене є своє бачення цього світу і цих людей. Може, комусь це не відгукується, але я знаю, що є люди, яким відгукується. Для мене це десь на рівні пізнання своєї рідної душі, я цього все життя прагнула.
Коли ти людину розумієш, відчуваєш без слів. Коли є повністю абсолютна довіра, підтримка, прийняття одне одного. Оце найважливіше, тому що ми боїмося у стосунках бути собою, заходимо в них у якихось масках, а потім, коли втомлюємося це тримати, стаємо собою і починаємо стикатися з претензіями: «А ти була не така!».
Тому одразу хочеться бути такою, якою ти є. Так, я можу бути занадто сумна, занадто весела. Ти або приймаєш мене, або ні. Не перевиховуєш, не виправляєш. Тому що змінюватися заради когось, щоб бути зручною, неправильно. Так ти повністю втрачаєш себе.
Те, що ти бачиш в комусь іншому і що тобі може не подобатися, часто є в тобі. Це віддзеркалення, проєкція. Якщо тебе дратують успішні люди, можливо, ти теж можеш бути успішною людиною, просто не дозволяєш собі цього. Ось і все. На це треба дуже звертати увагу.
Ви згадали про те, як люди дивляться на інших і часто судять через власні проєкції. У соцмережах це особливо помітно. Як ви зараз реагуєте на різкі коментарі?
Мені хочеться, щоб людина після того, як написала своє повідомлення, ще раз його прочитала. І якщо не зрозуміла, що написала, прочитала ще раз, і ще раз. До того моменту, поки не зрозуміє, що вона несе в маси. Ти несеш агресію, злість. для чого це? Тобі так легше? Я розумію, що людям від цього може ставати легше, але треба ж витягувати це внутрішнє з себе, а не виливати на когось іншого.
Я вчуся від цього відсторонюватися, щоб воно мене не чіпляло. Раніше, якщо мені писала якась людина, я могла вступати в суперечки, доводити свою думку. Зараз я цього не роблю. Бо моя думка така: з мудрою людиною дуже важко посваритися. Так само, як із дурною людиною дуже складно помиритися. Бо ти не доведеш людині, якщо вона так мислить. Вона просто не зможе почати мислити по-іншому. Але ти зіллєш дуже багато енергії, виснажишся. І який результат? Ніякий. Що ти зробив? Нічого.
Тобто зараз для вас важливіше не сперечатися, а говорити з тими, хто справді готовий почути?
Так, можна нести людям якусь просвітницьку роботу: відео, свої думки. Людина це дивиться, і їй або відгукується, або ні. Це дуже залежить від того, на якому рівні розвитку вона перебуває.
Якщо людина вібрує на високих вібраціях, її це не чіпляє. Вона розуміє, що є люди, які вібрують на нижчих вібраціях, думають про якісь базові потреби, про злість, агресію. А людина на вищих вібраціях живе в любові. Їй не потрібно щось доводити. Вона просто є, і її існування достатньо.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «У всьому винна Віка»: Юрій Ткач з гумором розповів, чому йому важко тримати вагу та висловився про перевтілення дружини