Є люди, які повертаються з війни і є всі ми, хто має навчитися їх зустріти. Не з жалістю, не з незручним мовчанням, а по-справжньому: із розумінням, готовністю слухати та бажанням змінитися самим.
Саме про це Життя після шрамів. Проєкт, який з першого сезону став чимось більшим, ніж просто телевізійна програма. Це відверта розмова з ветерами, якої Україна давно потребувала. Розмова про те, як ветерани шукають себе в новому житті і як ми, цивільні, маємо йти їм назустріч.
У другому сезоні поруч із героями буде Марічка Падалко. Як ведуча ТСН та досвідчена інтерв'юерка, вона звикла до складних розмов і не завжди щасливих історій, проте зізнається, що саме цей проєкт показав їй інший бік війни: не лише трагедію, а силу людей, які вчаться жити далі.
8 випусків, в яких людські долі за кадром. Жінки на командирських посадах, ветерани, які відкривають бізнес, пари, що зберігають стосунки попри все та люди, які вчаться приймати нове тіло і нові можливості. А також головне питання, яке проєкт ставить не лише ветеранам, а всім нам: «Що ми готові зробити їм назустріч?».
Редакція сайту 1plus1 поговорила з Марічкою Падалко про героїв, які ще довго не відпускають після відвертих розмов і про суспільство, яке ще лише вчиться слухати ветеранів.
– Були історії після яких ви довго не могли оговтатись?
Як людина, яка працює в новинах, то найгірші історії, які траплялись зі мною проходили саме в тому форматі. Тому, на щастя, тут для мене були здебільшого історії, які, навпаки, повертають до нормального життя, дають надію на нові родини, стосунки, роботу, повернення до цивільного життя.
У цьому проєкті ми не обходимо проблеми і не говоримо загально про те, що «все супер», «все буде добре» чи «все буде інакше». А дуже відверто повідомляємо про те, з чим стикаються ветерани. Разом з тим намагаємось показати і успішні приклади, дати дороговказ для тих, хто шукає відповіді на свої запитання. А саме – ділимось конкретними посиланнями і контактами на ресурси, де і як саме ветерану або їхнім родинам можуть допомогти.
Мені важко когось відокремити. Звісно, мене надихають хлопці, які після важких поранень повертаються в цивільне життя, створюють родини, у них народжуються діти. Мене захоплюють жінки, які будують кар'єру у війську і працюють на командирських посадах. Ветерани, які, повернувшись додому, не йдуть на звичну для себе роботу з гарантованим заробітком, а подолавши всі можливі страхи на війні, більше не бояться ризикувати в цивільному житті. Вони можуть відкрити власну справу, стати по-справжньому незалежними як професійно, так і фінансово.
– Що вас особисто надихає в героях проєкту?
Найбільше мене надихають самі герої. Тому що в останні кілька років інформаційний фокус дуже сильно змістився в бік зради, зрадників і втікачів. Це настільки заполонило наш інформаційний простір, що ми забуваємо про відповідальних людей, які не бояться приймати складні рішення.
І варто про них говорити, варто показувати їхній приклад. А головне – суспільство має навчитися підлаштовуватися до їхнього повернення. Ми говоримо про те, що не лише ветеран повертається в цивільне життя, а ми як суспільство також маємо змінюватися, щоб адаптуватися до ветеранів.
У будь-якому бізнесі чи просто команді працевлаштування ветерана – це не лише наш соціальний обов'язок, а й найкраща інвестиція, адже ти будеш працювати з людиною, яка має високі моральні цінності.
— На вашу думку, після першого сезону Життя після шрамів чи є відчуття, що суспільна розмова про ветеранів змінилася? Ми навчилися краще їх слухати?
Маю відчуття, що після першого проєкту межі між ветеранами і суспільством починають стиратися. І чим далі, тим більше стиратимуться, адже ми дедалі більше перетворюємось на суспільство ветеранів.
– Проєкт звернений не лише до ветеранів, а й до їхнього оточення – роботодавців, родин. Хто, на вашу думку, найменше готовий до цієї розмови сьогодні?
Мені здається, що найменше готові ті люди, які, можливо, за останні п'ять років не проявили себе так, як самі від себе очікували. І тепер образу на самих себе вони переносять на ветеранів, бо ветерани та їхні історії показують, яким може бути людина, коли проявляє свої найкращі якості. Для таких людей – це дзеркало, в яке вони не готові дивитися. Тому, мені здається, саме вони чинять і чинитимуть найбільший опір поверненню ветеранів.
Але треба пам'ятати: реінтеграція ветеранів – це про взаємопідтримку і взаємодопомогу, а не про зверхність одних чи осуд інших. Рано чи пізно війна закінчиться. Настане мир і цей поділ на тих, хто воював, і тих, хто не воював, поступово зникне.
Тож чим більше люди, які не воювали будуть залучені до підтримки військових, тим швидше зітруться ті межі, які зараз, як на мене, лише міцнішають.
Не пропустіть премʼєру другого сезону Життя після шрамів щочетверга від 30 квітня о 10:30 на 1+1 Україна.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Життя після шрамів: 1+1 Україна покаже другий сезон унікального проєкту про реінтеграцію ветеранів у цивільне життя