Зірка Дизель Шоу Юлія Мотрук - про Галочку, здійснену мрію, переїзд на Закарпаття та «золоті руки» чоловіка

В ексклюзивному інтерв’ю сайту 1plus1 Юлія розповіла, чим здивує Галочка в нових випусках шоу, які глядачі можуть бачити кожної п’ятниці о 19:00  на 1+1 Україна, хто з колег змушує її сміятися просто на сцені та чому сьогодні особливо важливо вірити в краще.

«Галочка робить те, на що наважиться не кожна жінка»: про улюблений образ

Юліє, чим здивують глядачів нові випуски Дизель Шоу? І який номер ваш найулюбленіший?

Насамперед - Галочка! Нарешті вона літатиме під хмарами й їстиме чайок. Я вам так скажу: це настільки смачно! Чайки мене дуже порадували й приготували з себе обід. Ніщо з цим не зрівняється! (Сміється.)

Звісно, у нас багато веселих та цікавих номерів, але всіх секретів розкривати не будемо, щоб вам було ще цікавіше дивитися. А ще, звичайно, Галочка і Коля. Я вважаю, що ця пара вкотре підкорила зал. Вони виходять на сцену - і все, зробили свій вітер та поїхали далі!

Галочка й Коля вже стали улюбленцями глядачів. Як думаєте, у чому секрет цієї пари?

Я дуже вдячна авторам і продюсерам за те, що вони дають мені так багато цікавих номерів. У мене вже справжній калейдоскоп образів у голові! Але Галочка і Коля - це, мабуть, особлива історія, тому що народилася неймовірно народна пара.

Я розумію, що в Галочці багато й мене самої, хоча все, звісно, гіперболізовано. І я бачу, як люди пишуть мені слова вдячності, залишають коментарі. Для мене це дуже цінно, адже Галочка іноді робить те, на що наважиться не кожна жінка: не просто посваритися з чоловіком, а сказати правду, домогтися свого, не побоятися відстояти себе.

Мені хочеться, щоб жінки не боялися бути собою та насамперед любили себе. Якщо щось у стосунках вас не влаштовує, не потрібно терпіти й нервувати. Краще зупинитися, поговорити з подругою, подумати, чого ви насправді хочете. І пам’ятати про себе.

«У нас сльози котяться»: хто змушує сміятися на сцені

А хто з колег найчастіше змушує вас сміятися саме тоді, коли за сценарієм потрібно тримати серйозне обличчя?

Женя Смаригін! Ми їздимо на гастролі, у нас є номер про Лукашенка, де Женя перевтілюється в жінку. І щоразу він щось вигадує: то губи перемалює, то ще якийсь аксесуар додасть, то іще щось утне.

Ми з Дімою починаємо сміятися, а зал підхоплює. Це неймовірні моменти, коли глядач розуміє, що ми всі на одній хвилі. Ми теж люди, теж сміємося зі своїх жартів. Іноді навіть не спеціально - просто сльози котяться! Тож Жені окремий респект за те, що він щоразу дивує.

А бувало, що ви не погоджувалися з жартом або номером і наполягали на своєму?

Бувало, бувало! Тепер я не отримую зарплатню. (Сміється.) Усе добре!

«Маленька, не переживай»: як здійснилася дитяча мрія

Якби ви могли повернутися на початок свого шляху в Дизель Шоу й дати собі одну пораду, що сказали б?

Я б сказала: «Маленька, не переживай. Ти все одно опинишся в цьому прекрасному колективі». Знаєте, я ще в дитинстві мріяла бути з ними на одній сцені. Тоді хлопці з Миколаєва, КВН-щики, були для мене взірцем. Я пам’ятаю їхній плакат, який довго висів у мене в кімнаті. Я дивилася на нього й думала: «Я теж хочу бути з ними на сцені. Хочу, як вони».

А потім, коли я вже опинилася в цьому колективі, у мене стався справжній флешбек. Я згадала ту дівчинку, яка дивилася на плакат і мріяла. І зрозуміла: ось воно, бажання справді здійснилося.

Я навіть була на першому шоу Дизель Шоу в цьому залі. Єгор запросив мене, я сиділа серед глядачів і подумала: «Було б класно, якби я теж колись була з ними». Я відпустила цю думку, і не відразу, але все сталося. Тому я справді вірю, що потрібно мріяти, уявляти бажане й не відмовлятися від своїх цілей. Моя історія - доказ того, що іноді те, про що ти колись лише мріяв, стає твоєю реальністю.

«Гори - це моє відновлення»: чому обрала Закарпаття

Одним із найважливіших рішень у вашому житті став переїзд на Закарпаття. Що це змінило у вас?

Я дуже вдячна долі за те, що опинилася на Закарпатті. Це був непростий шлях, але ми з чоловіком уже збудували там будинок і живемо зі своїми котами. Цей чарівний край мене дуже змінив. Я зрозуміла, що гори - це моє відновлення, моя нова я. Раніше я так хотіла до Києва, так рвалася сюди, а тепер усвідомлюю, що в мене є дім і там, і тут. Розумію, що дім у мене є і на Закарпатті. Ми навіть жартуємо, що Київ для нас тепер наче дача - лише за 800 кілометрів! (Сміється.)

Закарпаття нас прийняло, дало сили й ніби не захотіло відпускати. Ми то їхали, то поверталися, а потім почали запитувати себе: «А навіщо ми взагалі їдемо? Чому не залишаємося тут?». Зрештою вирішили, що хочемо жити саме там.

Закарпаття ніби відкрило нас із чоловіком по-новому. Ми почали інакше дивитися на те, що можемо робити й чим бути корисними.

Ви також почали допомагати військовим. Як виникла ця ідея?

Ми швидко ухвалили рішення заснувати благодійний фонд, тому що розуміли: хлопцям потрібно допомагати. У той момент ми усвідомили, що вже не можемо просто жити так, як раніше. Хтось був актором, хтось журналістом, хтось займався чимось іншим, але війна змінила наше життя.

Чоловік у мене майстер на всі руки. Він почав виготовляти бронежилети, а я шукала матеріали й шила. Ми просто об’єднали зусилля та почали робити те, що могли. Пам’ятаю, як було страшно на початку. Ти думаєш: «Я ніхто, що я взагалі можу зробити?». Але потім чоловік тебе підхоплює, ви починаєте діяти - крок за кроком, і вже не зупиняєтеся.

Ви згадували, що плануєте продати квартиру в Києві. Це означає, що Закарпаття стало вашим постійним домом?

Так, я продаю квартиру. Ми збудували будинок на Закарпатті й хочемо більше часу проводити там. У Києві я тепер буваю переважно через концерти, роботу та різні заходи.

Мені подобається, що там у мене є свій усамітнений простір, можливість побути наодинці із собою, відновитися. Але водночас я розумію, що Київ нікуди з мого життя не зникне. Це теж мій дім.

«Давайте подумки обіймати Київ»: що допомагає не опускати руки

Коли ви приїжджаєте до Києва, відчуваєте всю напругу, пов’язану з війною, обстрілами, шахедами. Що допомагає вам самій триматися? І що ви могли б порадити українцям, які вже дуже втомилися?

Знаєте, я багато молилася, медитувала й у якийсь момент відчула Дух Києва. І мені здається, що ми іноді забуваємо про нього, недостатньо віримо в нього. У кожного з нас у серці є своя молитва - до когось, до чогось. Але давайте спробуємо разом згадати, що є Дух Києва, і підтримати його хоча б подумки. Давайте подумки обіймати його, дякувати за те, що він стоїть.

Я уявляю, як ми всі беремося за руки й стаємо навколо нашого Києва - міста, яке вистояло, яке стало для нас опорою та захистом. Мені хочеться вірити, що колись усе погане закінчиться. Так, це жахливо - залишати свої домівки, втрачати звичне життя. Але нам потрібно триматися за віру, надію та любов.

Не опускайте рук. Вірте в те, що все це обов’язково мине й ми зможемо жити в іншій реальності.

«Оце і є справжній кайф»: що робить щасливою

І наостанок - який звичайний момент сьогодні робить вас по-справжньому щасливою?

Знаєте, я щойно повернулася з номера про Галочку й Колю, і мене просто накрило емоціями. Коли номер вдалий, коли він смішний, ти можеш на сцені творити, імпровізувати. Є репетиції, є підготовка, але потім настає момент, коли відчуваєш енергетику глядачів, вона синхронізується з нашою - і ти розумієш, що відбувається щось неймовірне. Навіть рухи народжуються просто в ту секунду. І ти стоїш та думаєш: «Боже, який кайф!». Ось у такі моменти я справді щаслива.

Мені хочеться, щоб ми завжди залишалися такими ж живими, веселими, щоб у нас вистачало енергії виходити на сцену й дарувати людям радість. А найголовніше - щоб люди забирали цей позитив із собою, несли його у свої родини й ділилися ним із близькими. Мені здається, це дуже важливо сьогодні.

Не пропустіть нові випуски Дизель Шоу щоп’ятниці о 19:00 на каналі 1+1 Україна!