Чотири роки великої війни: Марічка Падалко, Соломія Вітвіцька та інші ведучі поділились головними висновками, які мотивують рухатись вперед

24 лютого 2022 року для багатьох став точкою, після якої життя розділилося на «до» і «після». Для наших телеведучих Костянтина Грубича, Святослава Гринчука, Соломії Вітвіцької Наталі Островської та Марічки Падалко це стало початком багаторічної роботи в умовах постійної напруги, відповідальності та невизначеності. Сьогодні вони чесно розповіли про те, що допомогло витримати цей шлях.

Костянтин Грубич

Отримав 23 лютого від знайомого 20-річного юнака з Запоріжжя (він переселенець з-під Гуляйполя, якого три роки тому я знімав у його селі Верхня Терса як героя сюжету) ось таке попередження: «Привiт, дядя Костя, нам сьогоднi полiцiя сказала, щоб ми були обережнi, бо завтра в нас 4 роки велика вiйна триває . Я до вас теж звертаюсь: будьте обережнi завтра весь день!»

Цей прояв щирої турботи від людини, якої я ніколи б не знав аби не повномасштабне вторгнення, здійняв у душі різні емоції. Я не знаю, яку частку доречніше підібрати до дати 24 лютого – невже, досі, аж? Бо все підходить і все віє абсурдом. Ми досі у великій війні, нав’язаній колишній колонії колишньою метрополією, що не хоче визнавати свою нікчемність і цивілізаційну відсталість. Але ми живемо не в підручнику політології або історії, а у справжньому моменті. Для нас Україна не колонія і не малоросія, а найкраща у світі єдина Батьківщина. А rachka – дно, до копання якого були долучені і тисячі етнічних українців також впродовж століть імперського дурману.

Та зараз не про це. Фіксую свою рефлексію на конкретний історичний день 24.02.22. Ми прокинулися від вибухів. Далі був шок, стрес, переляк, пошуки доньки, яка не могла відповісти на телефонні дзвінки. Поїздка на роботу, де мав бути мій ефір шоу Твій день. Ми тоді з колегами все ж таки працювали якусь годину в ефірі, який саме життя з першого дня повномасштабного вторгнення перетворився на марафон.

Потім були наївні заклики від мене і від сотень інших людей, які мали виходи у соцмережі, до росіян, щоб вони отямилися і вплинули на свою регачну владу припинити небачений злочин. Ніхто не знав, що буде далі. Київ швидко спорожнів, а наша родина залишилася. Це був наш вибір а може наша дурість. Але інакше ми не змогли б існувати сьогодні з чистою совістю.
Після 24.02.24 почався мій особистий період жаху, страху, гордості, журналістської роботи нон-стоп… Зараз мені не соромно за свою поведінку того часу. І це важливо.

Хочеться, щоб під періодом останньої війни рф з Україною швидше з’явилася друга дата (ну як у посібниках пишуть початок і закінчення війн). Але і тут випирає мій вроджений романтизм і брак критичного мислення. Та я ж все ж таки про бажання.

Святослав Гринчук

За ці роки вирішив для себе, що не варта нічого загадувати на далеке майбутнє,  натомість те, що можеш - робити «на зараз». Треба тішитись маленькими, здавалося б, буденними радощами, бо ніколи не знаєш, яким буде Завтра. Ну і бути вдячним за них, бо твої буденні радощі - це чиїсь щоденні клопоти і зусилля. А ще - сам зарікся робити будь-які масштабні прогнози і став дуже скептично оцінювати гучні прогнози від інших.

Соломія Вітвіцька 

Відчуваю вдячність усім хто став на захист і хто не втрачає мотивації та віри. Бо саме на таких людях тримається фронт і ми досі живі і живемо в Україні.

Наталя Островська

Чітко памʼятаю, що 24 лютого мені здавалося, що життя закінчено і вже точно не буде, як колись. На 50% я помилилась. Життя триває. Але як тоді вже точно не буде. Нещодавно наша донька, якій два роки, показала на прапор і сказала: «Україна». У цей момент я ще раз подумки подякувала військовим і всім тим, хто зміг зруйнувати плани росіян. Саме завдяки їм ми продовжуємо жити у країні Україна і це вже перемога.

Марічка Падалко

До великої війни, що триває вже понад чотири роки, мене не готував жоден життєвий досвід. Довга війна для мене завжди асоціювалася з тривалістю Другої світової на території України. І навіть це здавалося невимовно довго. «Хіба таке можна витримати?..»

Цього літа від героїв фільму Мстислава Чернова та Олександра Бабенка 2000 метрів до Андріївки я прийняла іншу реальність: «А якщо це - на все наше життя?..» І мені стало трохи легше жити без дедлайну. Бо кожен день, коли ми прокинулися живими і зробили щось корисне, - це вже маленька перемога. І ми майже пережили ще одну складну зиму.

За право жити тут загинуло надто багато надзвичайних і сміливих хлопців і дівчат, щоб ми мали право зневіритися й опустити руки - як би цього не прагнула росія. Мене щоразу вражає, скільки ресурсів росіяни вкладають в інформаційну війну, знецінюючи кожне досягнення українців. Їхня остання велика мішень - Владислав Гераскевич. Витримати такі ІПСО під силу не всім. В тому числі просто спостерігачам. Зберігати критичне мислення в цих умовах складно. Тому підтримуйте одне одного, говоріть із друзями, діліться знаннями.

Слабке місце росіян - невігластво. Будьмо розумними. Нас багато.

Дякую ЗСУ і всім Силам оборони за ці роки спротиву. Це витримка, якої не продемонструвала б жодна інша армія світу. Вічна памʼять всім, кого росія позбавила життя.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зйомки у самому розпалі: ексклюзивні кадри із залаштунків другого сезону Парочки слідчих