UA RU

Символ незламності українського духу, поетеса Ліна Костенко святкує день народження: згадуємо вірші про Україну

Сьогодні, 19 березня, Ліні Костенко виповнюється 92 роки.

Ліна Костенко — велична та символічна постать в українській літературі. Віршовані рядки поетеси бодай один раз чув чи читав кожен українець, бо пронизливі вірші Костенко є уособлення гідності та незламності українського духу, боротьби за волю та Батьківшину. У часи війни вірші Костенко особливо резонують українському серцю. Згадуємо найпроникливіші рядки.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ208 років від дня народження Тараса Шевченка: актуальні вірші про Україну та її боротьбу із загарбниками

Ліна Костенко — українська поетеса, що була учасницею дисидентського руху 60-тих, через що її поезія була заборонена впродовж 14 років. У 2015 році Ліна Костенко приєдналася до акції "Другий фронт АТО" — книжки поетеси передали на фронт в зону АТО. У липні 2018 року підтримала відкритий лист українських діячів культури до ув'язненого в росії українського режисера Олега Сенцова.
Авторка знаменитого роману у віршах "Маруся Чурай". В 2010 році опублікувала перший та єдиний прозовий роман «Записки українського самашедшого», який став лідером продажу серез українських книг. Відмовилася від звання "Героя України", відповівши: «Політичної біжутерії не ношу!».

Рядки, які в перші дні вйни облетіли соцмережі:

І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми,а завтра – ви. 

******
ПРО УКРАЇНУ

Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є – дорога, явори,
усе моє, все зветься – Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.

Мій перший вірш написаний в окопі…

Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні.
Лилась пожежі вулканічна лава,
стояли в сивих кратерах сади.
І захлиналась наша переправа
шаленим шквалом полум’я й води.
Був білий світ не білий вже, а чорний.
Вогненна ніч присвічувала дню.
І той окопчик —
як підводний човен
у морі диму, жаху і вогню.
Це вже було ні зайчиком, ні вовком —
кривавий світ, обвуглена зоря!
А я писала мало не осколком
великі букви, щойно з букваря.
Мені б ще гратись в піжмурки і в класи,
в казки літать на крилах палітур.
А я писала вірші про фугаси,
а я вже смерть побачила впритул.
О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!
Душа в словах — як море в перископі,
І спомин той — як відсвіт на чолі…
Мій перший вірш написаний в окопі.
Він друкувався просто на землі.

ПРО ЖИТТЯ

І все на світі треба пережити,
І кожен фініш – це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.

Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.

Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено,
Хай буде вік прожито, як належить,
На жаль, від нас нічого не залежить…

А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.

Отак як є. А може бути й гірше,
А може бути зовсім, зовсім зле.
А поки розум од біди не згірк ще, –
Не будь рабом і смійся як Рабле!

Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.

Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено.
Єдине, що від нас іще залежить, –
Принаймні вік прожити як належить.


Один із найпопулярніших віршів Ліни Костенко має назву "Крила" та геніально декламований українским корифеєм театру Богданом Сільвестровичем Ступкою:

ПРО НАШІ КРИЛА

А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
А з правди, чесноти і довір’я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!

Завершимо підбірку рядками, які сьогодні про кожного з нас:

Ми воїни. Не ледарі. Не лежні.
І наше діло праведне й святе.
Бо хто за що, а ми за незалежність.
Отож нам так і важко через те.

Новини по темі
Продовжуючи відвідування сайту, ви погоджуєтесь на використання файлів cookie і Політикою конфіденційності
Приймаю