Акторка Юлія Буйновська, яка зіграла головну роль у новому серіалі Парочка слідчих, розповіла про характер своєї героїні, рідний Харків та батька-військового

17 лютого о 20:00 на телеканалі 1+1 Україна відбудеться премʼєра нового детективного серіалу Парочка слідчих.

У центрі сюжету — юна, але дуже талановита слідча Софія Вербяна, яка після закінчення академії приходить працювати у поліцію. Вона повна ентузіазму, готова боротися за правду і посаду має доволі серйозну — керівниця відділу особливо небезпечних злочинів. Проте через брак досвіду, Софія стикається з численними випробуваннями. Одним з яких стала зустріч з судмедекспертом Павлом.

Головну героїню серіалу Софію Вербяну зіграла українська 24-річна акторка Юлія Буйновська. Ексклюзивно для сайту 1plus1 вона поділилася за лаштунками зйомок серіалу, розповіла про те, як почалися стосунки з її майбутнім чоловіком та згадала щемку історію повʼязану з її батьком. 

— Ви граєте слідчу Софію Вербяну в серіалі Парочка слідчих. Що вас найбільше захопило в її характері та сюжетній лінії?

Я просто дуже давно зрозуміла, що в мене сильний характер, як у людини. І мені б хотілося б показувати людям, що є сила в жінках і ми всі прекрасно про неї знаємо. Саме це мене захопило — можливість бути різною, але в той час залишатися жіночною. 

«Мені б хотілося б показувати людям, що є сила в жінках»

У мене є улюблений серіал, називається «Касл». Я передивилася його вісім разів. І в мене завжди було шалене бажання зіграти схожих персонажів. Ось мрія й здійснилася.

— Чи були у вас сцени, які змусили вас вийти із зони комфорту?

Була одна сцена, але вона була просто емоційно важка. Це дуже морально було складно, насправді. Я пам'ятаю, що там кілька сцен пов’язаних з нашою ймовірною смертю і це дуже велике напруження — мій партнер непритомніє, я його ловлю, ридаю біля нього. Але насправді — це найцікавіше, бо такі сцени дуже запам'ятовуються.

— А як щодо цікавих історій, які траплялися на зйомках? Поділитеся?

Цікавий факт, що в мене всі партнери на знімальному майданчику були дуже комедійні персонажі. Тут доцільніше було запитати: «Чи були якісь моменти, де ви серйозно розмовляли?». А так комедія була постійно, ми багато сміялися.

Єдине, що я пам'ятаю, дуже сильно втомлювалася. І періодично кудись йшла від них, тому що вони всі екстраверти і їм класно разом, а я інтроверт і мені треба ці 30 хвилин тиші. Я від них ховалася (сміється).

— Що, на вашу думку, робить Парочку слідчих особливим серед інших детективних історій?

Я коли ще читала сценарії, мене захопило те, що там дійсно були хороші персонажі — дуже гарно прописані. Це не просто герої серіалу, а цілі особистості — у кожного є своя історія. І моя героїня перетинається абсолютно з усіма. І якщо цей серіал буде продовжуватися, я впевнена, що далі буде ще цікавіше. 

«Це не просто герої серіалу, а цілі особистості — у кожного є своя історія»

— Відомо, що у серіалі Парочка слідчих також знімався ваш чоловік Єгор Козлов. Чи вдалося вам попрацювати разом за період зйомок? 

У нього була дуже маленька роль. Я була дуже щаслива, коли його затвердили на неї. Це було два знімальних дні й він грав мого залицяльника. Це, звичайно, завжди дуже приємно бувати на зйомках разом, бо він моя рідна душа. Для мене дійсно — це дуже особливі стосунки.

— Ви познайомилися зі своїм майбутнім чоловіком на зйомках одного з серіалів у 2020 році й перший час навіть нікому не розповідали про стосунки. Як саме почалася ваша історія? І чому приховували особисте життя?

Так, наші стосунки почалися на знімальному майданчику. Хоча зародилися вони ще на акторських пробах. Я пам'ятаю, що тоді відразу виникла симпатія, навіть через невеличкий конфлікт. Тоді я вирішила, що буде правильно, оскільки це мій перший серіал, дуже добре підготуватися. І я запропонувала всім акторам читати сценарій разом та готуватися. 

Ми з партнерами так читали десь тиждень. Ну, і оскільки ми частенько бачилися, симпатія вже починала проявлятися. І коли почалися зйомки, десь через тиждень, здається, ми почали зустрічатися.

«Оскільки ми періодично бачилися, симпатія вже починала проявлятися»

А мовчали ми тому, що режисерка серіалу попередила ще до зйомок про те, що вона не любить, коли пари формуються на кіномайданчику, тому що це зазвичай провокує якісь конфлікти. Тож ми ховалися три місяці. Навіть, коли ми залишалися вдома в одне одного, то я пам'ятаю, що Єгор потім їхав до себе додому, щоб його звідси забрав водій на зйомки.

— Зараз чимало пар перенесли й продовжують змінювати дати весіль через війну. Ви з чоловіком одружилися у 2022 році під час повномасштабного вторгнення. З якими викликами вам тоді довелося зіштовхнутися і як все ж наважилися на визначний крок у своєму житті у такий важкий час?

Мій чоловік хотів мені зробити пропозицію, як я вже потім дізналася, взимку 2021 року. У нас були куплені квитки до Парижу і він там хотів все організувати, але ми так і не поїхали, а значить пропозиція теж трошечки перенеслась.

І от починається повномасштабна війна. Моя мама, проживаючи в Харкові з бабусею хворою на Альцгеймера, яка вже, на жаль, не з нами, не хоче виїжджати з Харкова, а стріляють прямо поруч з нашим домом. Я щодня їй казала, виїжджаймо, а вона не хотіла. Я її все ж трохи обхитрила, ми виїхали і як тільки я повернулася до Києва, Єгор зробив мені пропозицію.

Ми достатньо швидко все організували та розписалися на нашу другу річницю. Я просто одного разу сказала, що було б класно, якби ми одружилися 22 жовтня. І ми лише посміялися й потім все одно наважилися. У нас була тоді були фінансові проблеми й виявилося, що дуже дорого розписуватись в приватних РАЦСах, але все ж таки ми все організували.

— У своєму Instagram ви одного разу зізналися, що ніколи не мріяли бути акторкою, бо вам здавалося це нереальним. Проте ваша думка змінилася після одного випадку. Розкажіть, будь ласка, про нього детальніше?

Насправді дуже смішна історія та коротка. Це була лінійка 11 класу. Моя мама була поруч зі мною. І тут один артист, виходить, щоб нас привітати, він, до речі, не закінчував ніяких курсів, вузів, а просто був шалено артистичний та талановитий! Він завжди нам допомагав ставити казки чи невеличкі вистави. Він дарував нам відчуття творчості в школі.

І ми на лінійці стоїмо, а мама питає про майбутній вступ чи, що все ж таки дизайнеркою? Я киваю. А вона дивлячись на цього дуже артистичного хлопця Діму, каже, що так може ти акторкою будеш? І я дуже просто кажу: «Ну давай!». Це було просто таке рішуче рішення. Тобто, я думаю, що тоді це справді була доля, якщо вона є, то це точно вона. І далі все вийшло справді, як мало бути.

«Це справді доля повернулася до мене, якщо вона є, то це точно вона»

У моєму житті так легко нічого ще не давалося. Я потрапила в Харківський театр «Мадригал» і мене одразу взяли. Це було фантастично, певно та сцена і подарувала мені цю тягу до професії.  Так, я не грала головних ролей, звичайно, але я була у творчості, на сцені, танцювала та співала. Ну, справді, так не буває! Я дуже собою пишалася тоді.

— Ви здобули вищу освіту за спеціальністю Акторка театру і кіно у Київському національному університеті імені Івана Карпенка-Карого. Останнім часом Мережу заполонив скандал з одним із викладачів закладу, якого звинувачують у домаганнях до студентів. Чи помічали ви якусь непрофесійну поведінку викладачів за час навчання? 

Це така гостра тема, насправді. На другому курсі Андрій Білоус мене цікавив як викладач, тому що я чула хороші відгуки про нього та його театр. І одного разу я це все розповідала дівчині, яка тоді навчалася на його курсі, а вона мені каже, що ніколи в житті не йди в Молодий театр. І з того моменту я дізналася про всі деталі. Проте я з тих людей, які не повірять, поки не побачать на власні очі.

Тому я просто спокійно з цим жила, бо якщо одна людина мені сказала, це ж не означає, що це є правдою. Проте, на жаль, я помилялася. Я не бачила на власні очі, але знайомі мені розказували й про схожі історії з Висоцьким.

«Це неприпустимо!»

Це неприпустимо! Що стосується мого курсу, у мене була викладачка жінка. Я знаю, що деяка її поведінка була не дуже професійною. Якісь маніпуляції, які вона робила: доводила до сліз, коментувала зовнішність, вагу.

Але через те, що я знала гірші ситуації на інших курсах мені, в принципі, здавалося, що в театральних університетах – це абсолютно нормально. Страшно правда? Ну, що всі творчі люди такі критичні та своєрідні. Проте інколи мені було дуже важко і я памʼятаю, що хотіла навіть піти з курсу.

— У дитинстві ви мріяли стати балериною, адже раніше розповідали, що у вас у сім’ї вже є артист балету. Чи залишилася у вас досі пристрасть до танців? 

Я мрію і досі. У мене завжди була хороша розтяжка, бо я тренувалась постійно, кожну вільну хвилину, і чекала свого моменту. Я завжди тренувалася сама. Мене ніхто не змушував. Це було моє бажання прям змалечку. Чесно кажучи, з моїм сколіозом, адже я навчалася в школі-інтернаті для дітей хворих на сколіоз, мене б і не взяли на балет, але я мрію досі.

Я ходжу на балет і просто із завмиранням серця дивлюся вистави. У мене вони пролітають, наче секунда. Я люблю танці. Якби я вміла танцювати, як професійні балерини або танцівниці – це було б неперевершено.

«Я ходжу на балет і просто із завмиранням серця дивлюся вистави»

— У власному інстаграм-профілі ви підписані як актриса, яка закохана у моду. Крім того, в одному інтерв'ю ваш чоловік навіть зазначав, що ви допомагаєте йому з образами. Відколи у вас з’явилося таке захоплення і чи плануєте його розвивати надалі? Може є в планах відкриття власного бренду? 

Це моє хобі. Коли почалася повномасштабна війна, то я зрозуміла, що моя професія йде на спад. Насправді у мене навіть були думки, що наша з чоловіком професія вже не повернеться. Я так цього боялася.

«Були думки, що наша з чоловіком професія вже не повернеться»

І я пішла на курси стилістів. Це була супер ідея, тому що весь 2022 рік я просто була в цьому і це мене врятувало, тому що роботи в нас не було зовсім. Я працювала як бариста, Єгор як офіціант та крутив шаурму. І рік я робила все, щоб вибитись в люди та здобути нову професію, бо навіть з дитинства малювала ескізи. 

Мені навіть змогли зшити по моєму дизайну комбінезон і мою випускну сукню. Це спосіб життя, а не професія. Я створюю, допомагаю знайти свій стиль не за гроші, а просто тому, що мені приємно це робити. 

«Це спосіб життя, а не професія»

Думала і про відкриття власного бренду. У кінці 2022 я вирішила, оскільки вже в мене є освіта і я вже в цьому дуже добре тепер знаюсь, то варто спробувати. Але згодом ми зрозуміли, що не час. Адже це не професія, просто цим треба жити: постійно знаходити натхнення, їздити на покази в різні країни.

Я хочу досі власний бренд, просто, напевно, набагато пізніше. Бо я хочу займатися цим серйозно, а не просто я випустила одну колекцію і все. Він має бути пов'язаний з високою модою, але запевняю, що це буде дуже жіночно. 

— Ви родом із Харкова, міста, яке і далі зазнає численних обстрілів з боку ворога. Чи є у вас там близькі люди та чи підтримуєте з ними зв’язок? 

Там зараз проживає моя тітка і бабуся. Дві мої найрідніші людини щодня чують обстріли та живуть, як ніби в останній день. І, на жаль, я не можу їх забрати просто тому, що це їх власне бажання залишатися там, де вони народилися і виросли. Я їжджу туди вже набагато частіше, тому що я хочу бути підтримкою для них.

«Дві мої найрідніші людини щодня чують обстріли»

І наскільки я можу їх радувати, я це роблю та дуже стараюся, правда. Просто душа болить, бо я розумію, що в Києві наразі набагато безпечніше. Хоча Харків дуже відрізняється від всіх інших міст, тому що ми наче одна родина, а навіть не знаємо одне про одного. Це харків'яни, вони всі дуже захищають своє місто.

— Ваш батько — військовий і ветеран, і ви згадували, що він став для вас найбільшою підтримкою, особливо у важкі часи, коли ви боролись із депресією. Розкажіть більше про нього, які риси його характеру найбільше вас вражають? 

Він був добровольцем та пішов відразу воювати й через певний час... Насправді тато мені досі не розказує про цю ситуацію. Він абсолютно уникає цих розмов та не хоче, щоб мені було погано від цього. Проте, наскільки я знаю, що всі, хто був на завданні разом з ним, вони всі померли.

«Його найкраща риса характеру – він ніколи не здається»

І він єдиний, кого вдалось врятувати. Спочатку ми не розуміли навіть де його шукати. Нам лише потім сказали місто. Він пролежав в комі дуже довго. До речі, чим я дуже пишаюся, його найкраща риса характеру – він ніколи не здається. 
 
Перед тим як йти на завдання він мені написав і я сказала, що дуже його люблю та запитала чи все буде добре. Він так і не встиг мені тоді відповісти, а наступне повідомлення було лише через рік, коли він прийшов до тями та оговтався. 

Я приїжджала до нього в клініку. Ще пам'ятаю, що мені медсестра каже, тільки ти не здумай плакати, бо йому не можна. Він ще був не у своїй свідомості. Я нахиляюсь до нього і кажу: «Тат, а ти знаєш, що ти в лікарні? Ти знаєш, що я твоя дочечка і ти зараз поранений?». І він так заплакав, я ніколи цього не забуду. На ньому тоді не було живого місця і він тягнеться до мене і ми разом плачемо. Але він вижив, йому вдалося все пережити!

«Це просто найсміливіша людина з усіх кого я знаю»

У нього дуже сильні поранення і вже немає кількох органів та навіть частинки мозку. Але це просто найсміливіша людина з усіх кого я знаю, бо піти з першого дня захищати нашу Батьківщину — за це я його дуже поважаю! А ще за те, що він завжди на позитиві. 

— У своєму Instagram ви відкрито говорили про депресію з якою боретеся вже більш як 6 років і закликаєте людей вчасно починати лікування. Які поради ви б дали щодо того, як зрозуміти, що потрібна допомога?

Людина з депресією не завжди розуміє, що в неї депресія. І оскільки вона в мене почалася дуже рано, мені було 18 років. Тоді я, як свідома вже на той час людина зрозуміла, що мені треба одразу йти й прохати про допомогу тільки тому, що в мене мама психолог. 

«Людина з депресією не завжди розуміє, що в неї депресія»

І вона одразу знайшла мені контакти, але, на жаль, не всі спеціалісти можуть допомогти. І на чому я хочу наголосити, що психолог не є лікарем. Лікар – це психіатр, який може бути психотерапевтом. Депресію психологи не лікують. 
 
Але через те, що жодна людина мені не сказала про те, що ми далі не можемо вам допомогти, вони направляли мене шість років, і я ходила від одного психолога до іншого. Якби мені одразу сказали: «Юлічко, у тебе депресія, і я раджу тобі сходити до психіатра», то воно б, певно, не тягнулося далі.

«Депресію психологи не лікують»

 Розмови не завжди допомагають. Вони вже допомагають, коли ти на медикаментозному лікуванні. Потрібно бути чуйними до себе, бо багато людей думають, що я просто виснажений. Так, ти можеш бути виснаженим – це абсолютно нормально. Проте, коли ти бачиш, що не в порядку, не варто чекати, а треба діяти. Спочатку хоча б проаналізувати свій стан.

— Якою ви бачите себе через 5 років? Чи є вже цілі та мрії, які хочете реалізувати і якими готові поділитися?

Певно, перший пункт – це буде моя здорова психіка. Я щиро вірю, що за 5 років я точно зможу вилікуватися. Також я вважаю, що жінка розкривається вже з тридцяти років і що вся сексуальність і жіночність, вона приходить в цьому віці. І якщо ж так, то це буде і в мене, я впевнена. Я думаю, що я буду і далі в хорошій фізичній формі. 

Якщо я буду далі щаслива у своїй професії, то вона точно буде в моєму житті. Бо я не можу уявити себе без акторства та гри перед камерою. Мене камера заворожує. Я дивлюсь і коли кажуть «камера стоп», я поглядаю в об'єктив і просто бачу там цілий Всесвіт. Вона для мене і любов, і друг, і ворог, і все на світі. Ось така, здається, машина, яка по собі не працює, тільки з людиною, але вона так мене заворожує. 

«Я не можу уявити себе без акторства та гри перед камерою»

У майбутньому мені хочеться зіграти головну роль у драмі. Бажано, щоб це був автобіографічний фільм. Про шлях жінки, про її долю, вибір. Я зрозуміла, що я хочу дати своїй внутрішній жінці прожити все, що я можу прожити за це життя.

Щоб в кінці не опинитися в болючій темі для мене темі, коли жінка дуже похилого віку не має дітей тільки тому, що вона колись обрала невірний шлях і жалкує про це. Ця думка лякає мене, тому зараз все, що я роблю чи планую — має цінність і я знаю куди йду.
 
— Що для вас зараз є джерелом натхнення. 

Спеціалісти допомогли мені побачити світ, який він є насправді, а не через різні викривлення. Тому я зрозуміла, що якщо ти хочеш побачити чудо, то ти його побачиш скрізь. 

«Якщо ти хочеш побачити чудо, то ти його побачиш скрізь»

Наприклад, я просто стояла на знімальному майданчику і згадала, що вранці дуже сильно хотіла побачити сніг і я побачила його. Щастя та натхнення насправді в дрібницях, які ми не помічаємо через постійну зайнятість. Просто треба жити так, щоб тобі було добре, а не комусь. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Нова детективна історія на 1+1 Україна: скільки серій у серіалі Парочка слідчих і коли він вийде