Алла Мазур: "В глибині душі я вірю, що Дід Мороз - не казка"

Ведуча "ТСН. Тиждень" Алла Мазур щиро вірить у Діда Мороза. "А ви що, ні?" - дивується вона. Зате 5-річний син Алли у сучасну епоху високих технологій почав сумніватися. І вона зробить "хід конем" - цієї зими повезе Артема у Лапландію, де казка стає реальністю.

Про те, яким був Новий рік у дитинстві, та яку мрію збирається здійснити у 2014-му, Алла Мазур розказала в інтерв'ю сайту 1plus1.ua.

- Алло, який Новий рік був найяскравішим у вашому житті?

- З тих, що згадуються найчастіше - перший рік університету, коли ми знову зустрілися з колишніми однокласниками. Час був неповторний – ми вже ніби і не діти, і ще не дорослі. Страшенно скучили один за одним.

Повернулася шкільна романтика, і зізнання в таємних почуттях – які з відстані здалися вже такими дитячими і наївними. Багатьох своїх однокласників я справді знаю майже з пелюшок – з дитячого садочка.

Ми трошки побешкетували, встановили ялинку просто на перехресті і зустріли Новий рік просто там. До всього – це було ще й дуже символічно: бо доріжки в житті ми ще тільки вибирали. А тут – шлях був відкритий на всі чотири сторони.

- Зізнайтеся, до якого віку вірили в Діда Мороза?

- Та я й зараз в нього вірю! А ви що, ні? (Сміється) Я справді вірю в дива, вірю, що збуваються бажання, якщо їх мати.

Хочу переконати свого сина, який вже став дорослим – йому ж 5, і він вже починає сумніватися. Везу його цієї зими до справжнього Санта Клауса, в Лапландію. Правда, досі не розібралася: чи я його везу, чи себе. Звичайно, замовили екскурсії до північних оленів, катання на собачих запряжках. Втім, Артема більше всього цікавить знайомство з гномами – щоб помірятися зростом.

Десь в глибині душі я й досі вірю, що все це не казка, а правда. Просто з роками ми перестаємо її бачити і помічати. А я цю здатність втрачати не хочу.

- Який подарунок з дитинства запам'ятався найбільше?

- А знаєте, є такий. От ви спитали, а я згадала. Я завжди фантазувала. І коли мені подарували театр маріонеток, де я сама могла робити вистави, це стало цілою епохою мого дитинства. Потім від цієї іграшки страждали всі мої домашні. Я садила всіх в рядочок, і поки не відіграю 3-4 акти, вся робота вдома припинялась. Ніхто нікуди не йшов.

- А який подарунок приготували сину?

- Ой, у нас ще все в процесі обговорення (сміється). Ми якраз умовляємо Артема: "Давай визначайся і напиши листа Діду Морозу!" У нього багато бажань. Але мене тішить, що він у свої 5 років вже все пише сам: хіба якусь окрему букву може перепитати.

- 2014-й - рік коня. Ви вмієте їздити верхи?

- Звичайно. Правда, мої коні – залізні. Їх під капотом до двох сотень. І з розхитаною рульовою колонкою – як сказали мені в СТО, куди я недавно завітала. А ось прав на гужовий транспорт поки що не маю.

- Боїтеся?

- Насправді не боюся. Коней люблю. Просто чекаю на взаємність. Тоді його і осідлаю. До речі, рік коня - якраз час цю мрію здійснити.