Настю, з того моменту, коли ми з тобою останній раз бачилися, ти кардинально змінила імідж, вирішила долучитися до лав білявок. 

-Колір не зовсім світлий напевно, більше сивий. 

Що тебе змусило стати сивою за власним бажанням? Всі до тебе звикли до іншої.

-Я не живу заради людей, а живу заради себе, заради своїх близьких. І якщо мені хочеться, то я це роблю.

В тебе з'явилося звання Заслуженої артистки України. Як святкували? Можливо, з іншими артистами?

-Катю, подивися на мене, які шоу-бізнесові кола? Яка тусовка? Яке бухло?

Все-ж-таки, як відзначали?

-Ніяк, бо це робота. Я до цього так ставлюся трохи сором'язливо, але мені приємно. 

Дехто з твоїх колег каже, що звання - це такий радянський шлейф, який тягнеться аж до сьогодні. 

-Мені приємно, що це завдяки людям, вони старалися, це все завдяки їм. А я не можу відмовитися, бо цим я їх ображу.  

Підписує Президент, подання люде має бути, але врешті-решт, це така бюрократична штука, з паперами, підписанням Президента.

-Ну, нехай буде, вона не зайва.

З моменту, як почалася війна, ти не припиняєш їздити в АТО, постійно виступаєш для військових. На твою адресу поступають все серйозніші погрози. Чи не боїшся ти за своє життя, за життя рідних? Чим тобі погрожують?

-Багато чим. Прострелити голову - це як додому не ходи.

Ти знаєш імена цих людей? 

-Я розумію, що це більшість з «ДНР», з «ЛНР» не пишуть. Вони бачать, що я не зупиняюся, тому це роблять. Можу відверто сказати, що зараз у нас запланована поїздка у зону АТО, у Слов'янськ, на День народження 95 бригади, ми їдемо їх вітати. І я не перестану до них їздити, бо це наші янголи-охоронці, завдяки яким ми тут з тобою стоїмо та розмовляємо. Я обіймала цих хлопців, дивилася їм в очі та пообіцяла, що буду з ними стільки, скільки потрібно. Я від своїх слів не відмовляюся, бо я не зрадник.