Лесю, для когось літо - відпочинок біля басейну, а для когось - сезон саду і городу. В твоїх батьків - три гектари городу. Ти ж, напевно, їздиш їм допомагати чи тебе як зірку звільнили від цих обов’язків, і тепер ти керуєш посадкою картоплі і полуниці?

- Я викопала ці три гектари. Я, як людина врожайного 87-року, можу сказати, що в земельній справі я як феодал. У нас в родині, дійсно, великий город, і ми вирощуємо все своє: картоплю, огірки, помідори, зелень, а також в нас є плодові дерева. Я, живучи в Києві, нічого не купую в супермаркетах, мені все передають з Хмельницького.

Що саме вирощено твоїми руками з цього всього?

- Цього року я нічого не садила, але буду полоти.

А є в тебе рекорд, скільки за день можеш прополоти?

- Мене з дитинства привчали до такого трудового виховання. Я колись на змаганнях зі своїм братом полола сіянку. Так я можу ось цими довгенькими пальчиками за півдня виполоти сотки три. А сіянка - така маленька цибулька, яку треба полоти особливо, щоб не повиривати її.

А в Хмельницькому були такі змагання?

- Ні, це нас так батьки заохочували. Хто перший, той буде збирати жуків.

Ти перемогла і жука збирала?

-  Нам подобалось в дитинстві топтати тих жуків на асфальті. Ми гадали тоді, що таким чином ми рятуємо картоплю.

Чи робиш ти консервацію? І знаєш взагалі, як закатувати банки?

- Я якраз цим і займалася. Ще мені подобалося накладати огірочки від більшого до меншого, щоб зверху в баночці були маленькі, а внизу - такі кабанчики.

Є господарки, які роблять консервацію з оцтом, без оцту, з цукром, без цукру.

- Мама дуже смачну робить кільку в томатному соусі за власним рецептом. Ми просто живемо в Хмельницькому біля рибзбуту, і там по четвергах така кілечка.

Ти вирішила бути попереду усього українського шоу-бізнесу, і почала вивчати китайську, щоб заполонити і китайське телебачення.

- З року в рік ми дорослішаємо, і нам потрібно розвивати наш мозок. Вчити китайську дуже цікаво і смішно. Одного разу, коли я бігала в Китаї по Duty Free, тато сказав мені: “Лесю, ти ж мені привези якусь класну китайську пляшечку”. Я вирішила купити йому віскі, хоча в Китаї його не роблять, але я вирішила хоч щось придбати. Я знайшла в Google, що віскі китайською буде “вейшензі”. Я бігаю по магазину і кричу: “Вейшензі”, “вейшензі”, всі мені показують: “Вам туди”, я приходжу туди, а там - туалет. Тут жіночка підходить і каже: “Ви не те кричите”, я кажу: “Я ж кричу віскі”, а вона мені: “Ні, ви кричите туалет”. Справа в тому, що в цій мові багато тонів, і туалет звучить як “вейшензі”, а віскі - “вейшадзі”. До ієрогліфів я ще не переходжу - хай Бог милує, бо один ієрогліф треба вчити два роки!