«Деякі сцени для мене були викликом»: зірка серіалу Зворотний напрямок Павло Текучев — про свою головну роль та як батьківство змінило життя
Павло Текучев у інтервʼю поділився, що є його внутрішньою опорою у нинішній час і яким він бачить своє майбутнє, коли «головна проблема лише одна».
У серіалі Зворотний напрямок Павло Текучев зіграв одну з головних ролей в новій історії, де доля зведе героїв за обставин, які вони ніколи б не обрали самі.
Павло Текучев, окрім захопленням кінематографом також грає у Національному академічному драматичному театрі імені Лесі Українки. А ще опановує найголовнішу роль у своєму житті — тата, і виховує з дружиною Ангеліною сина Матвія.
Попри щільний графік життя і всі турботи батьківства, Павло Текучев знайшов можливість поспілкуватися з редакцією сайту 1plus1. В ексклюзивному інтерв'ю Павло розповів про найкращі моменти зі зйомок серіалу Зворотний напрямок, зокрема, як йому довелось опанувати водіння фури за п'ять хвилин, а також пригадав історію кохання з дружиною, яка розпочалася з «ненависті».
Про виклики акторської професії в родині актора, вплив батьківства на його світогляд та цінність мистецтва на культурному фронті України — читайте далі в інтервʼю.
— У новому серіалі Зворотний напрямок ви зіграли одну з головних ролей — Романа Борисова. Яким ви побачили свого персонажа?
Коли я отримав цю роль, то чесно кажучи, вона стала для мене певним викликом. Просто поведінка мого героя інколи алогічна.
Здавалося, він все розуміє і бачить, що відбувається в його житті. Я не розумів, чого він не прийняв якогось рішення, яке змінило б його ситуацію? Але в процесі зйомок, коли ми обговорювали матеріал з режисером, я зрозумів, що в цього персонажа дуже сильне почуття справедливості. І воно інколи не дає йому вчиняти якимось іншим чином та керує дуже багатьма його вчинками.
«Коли я отримав цю роль, то чесно кажучи, вона стала для мене певним викликом»
Він не дослухається ні до кого через певні обставини, які склалися в його житті. Для нього орієнтиром залишилися люди, яких вже немає в живих, тому в нього немає у житті прикладу до якого можна було прислухатись і скоригувати свої дії.
І через це, з одного боку, в цьому його сила, тому що ми любимо таких людей, які мають власні принципи, не ламаються та приймають важливі рішення, покладаючись тільки на свої думки. Проте з іншого боку, і його слабкістю в цьому, тому що, Роману було б набагато легше, якби йому хтось допоміг.
— Чи знаходили ви щось спільне між собою й вашим героєм? Або, можливо, щось абсолютно протилежне?
Я думаю, що в кожному персонажі актор має шукати точки дотику з собою, тому що тільки завдяки цьому можна повністю перевтілитися в іншу людину — свого героя. Але мій герой абсолютно не схожий на мене, швидше моя протилежність.
Моєю задачею було знайти наші спільні точки, і вони все ж знайшлися. Інколи буває в професії актора, що в кінці гри ти вже не розумієш, у яких моментах думаєш сам, а де, як твій персонаж.
«У кожному персонажі актор має шукати точки дотику з собою»
— Які сцени під час зйомок особливо запам’ятались або далися дуже непросто?
Там є декілька сцен, де мій персонаж поводиться достатньо жорстоко. І саме вони мені давалися важко, тому що я зовсім не така людина. Мені взагалі не вдається бути жорстким у житті, але довело це показати у моєму герої.
Чи так склалися обставини в моєму житті, чи просто це риса характеру, але мені здається, що я достатньо м'яка людина. І тому деякі сцени для мене були викликом. Навіть внутрішньо виправдувати, чому ця людина робить саме так, було достатньо тяжко.
«Мені взагалі не вдається бути жорстким у житті, але довело це показати у моєму герої»
— Актори часто розповідають про «залаштункові» історії, можливо, був якийсь смішний або зворушливий момент і у вас?
Якщо говорити не лише про смішні епізоди, то насамперед хочеться відзначити саме команду. Я щиро люблю всіх цих людей.
У нас склалася справді чудова команда. Дехто познайомився й подружився ще до цього серіалу, а багато хто об’єднався вже безпосередньо на знімальному майданчику. Були обставини, що змусили наш акторський склад особливо згуртуватися. Це дуже допомагало у процесі зйомок і в періоди зневіри, які неминуче трапляються у творчій роботі, і у складні моменти.
«Я щиро люблю всіх цих людей»
Але й веселих моментів було безліч. Особливо з Сашком Піскуновим — він взагалі мій справжній герой у плані підтримки настрою. Людина, яка вміє робити це щиро, небанально та по-справжньому. Він не раз рятував знімальний майданчик, коли нерви досягали критичної межі. Своїми етюдами, діями, акторською грою він буквально запалював усіх навколо. Бувало, що ми всі вже «зайшли в глухий кут», але варто було лише подивитися на Сашу і напруга відразу спадала.
«Варто було лише подивитися на Сашу і напруга відразу спадала»
— Задля своєї ролі ви опанували нову навичку — водіння фури. Чи складно було?
Дякую нашим водіям, які працювали з нами і були дуже зговірливими. Спершу планувалося, що кермувати будуть лише професійні водії, а акторів за кермо не допускатимуть. Але вже в перший день, коли ми знімали сцени на фурах, раптово виникла ідея: «А давайте поміняємося й актори сядуть за кермо!». І буквально за кілька хвилин я навчився хоча б рухатися вперед-назад, перемикати передачі, ставити фуру на ручне гальмо.
На щастя, це були не величезні 40-тонні фури, якими керувати значно складніше, а менші. Вони мені навіть сподобалися. Ми відпрацювали екстрене гальмування, а за пʼять чи шість проїздів я можу сказати, що ці невеличкі фури все ж опанував.
Ми навіть їздили караванами: попереду я на своїй фурі, а за мною — професійні водії. Це було дуже цікаво й драйвово. Адреналін зашкалював і це досвід справді пробуджує жагу до пригод та бажання вчити щось нове.
— Як щодо спільної роботи з іншими акторами серіалу? Чи були знайомі з кимось?
З Євгеном Овчаровим ми працюємо в театрі вже вісім років. У нас чудова взаємодія, тому зіграти братів було зовсім не важко. Хоча ми не схожі візуально, нам це було приємно й цікаво, бо ми чудово розуміємо один одного з півслова.
Із Тетяною Зловою ми теж уже знімалися у багатьох різних проєктах, тож і тут відразу відчули класний контакт. А Олеся Надєєва — наше справжнє сонечко, у неї талант одразу знаходити спільну мову з усіма.
І, звичайно, Сашко Піскунов. Це, до речі, наш перший спільний проєкт. Ми були знайомі ще з університету, але близько не товаришували. Проте вже з першої зустрічі на акторських пробах стало зрозуміло — буде класно та весело. Так і сталося.
— У вас з дружиною Ангеліною сім’я акторів. А як щодо конкуренції? Чи впливала вона коли-небудь на ваші стосунки?
Колись це впливало, але не у вигляді конкуренції, а радше, як бажання допомогти. Коли ви обоє займаєтеся однією справою, причому глибоко й присвячуєте цьому весь свій час, виходить, що й на роботі й удома ви постійно разом. І в якийсь момент ви настільки добре знаєте одне одного, що бачите, де можна щось зробити інакше чи краще.
Звичайно, у таких ситуаціях важливо розмежовувати особисте та професійне життя — так справді простіше. З часом ми навчилися це поєднувати: ставитися одне до одного з розумінням, приймати, що кожен має свій шлях. Важливо просто бути поруч і підтримувати, навіть якщо твоє бачення відрізняється. Іноді треба дати людині волю робити так, як вона вважає за потрібне. Це і є, мені здається, найголовніше.
«Важливо просто бути поруч і підтримувати»
— У серіалі Зворотний напрямок багато романтичних сцен. Ваша дружина акторка і, звичайно, розуміє специфіку професії. Але все ж, чи не виникало ревнощів до партнерок по знімальному майданчику?
Напевно, такого в нас ніколи й не було. Ми справді багато працювали й працюємо над нашими стосунками. Звичайно, за всі ці роки траплялися складні моменти — без цього ніяк. Проте ми завжди проходили їх гідно та підтримували одне одного.
— Ви з дружиною вже сім років разом, і все почалося з театру. А як саме зародилася ваша історія кохання? Це було кохання з першого погляду?
Це було насправді дуже смішно й весело. Спочатку ми, чесно кажучи, навіть трохи ненавиділи одне одного — як це часто буває, коли люди ще недостатньо знайомі. А потім усе різко змінилося. Мені подобається, що наша історія вийшла такою нестандартною. У цьому є якась особлива магія, і це, як на мене, найцікавіше.
«Мені подобається, що наша історія вийшла такою нестандартною»
— У вас зараз новий етап – ви стали татом. Як з народженням дитини змінилося ваше ставлення до професії чи взагалі до життя?
Я ще не встиг до кінця це усвідомити. Мені здається, я досі перебуваю в самому епіцентрі цього процесу змін. Те, що моє життя змінилося — це однозначно. Але коли саме прийде глибоке розуміння, як воно вплинуло на мене поки не знаю.
Єдине, що можу сказати точно, що це — найщасливіша подія мого життя. І мені неймовірно подобається цей стан, ця нова реальність. А як це вплине на мене й мою професію побачимо з часом. Я вірю, що вплине дуже добре.
— Як ви для себе пояснюєте цінність своєї акторської професії в час війни?
Я пояснюю це передусім запитом людей на творчість. Культура — це не лише творчий прояв митців, які створюють мистецтво. Насправді це, перш за все, запит суспільства на культуру. Ми, митці, у певному сенсі лише відповідаємо на цей запит.
Мені здається, зараз це й пояснювати не треба. Люди самі демонструють, наскільки їм важливо бачити, слухати, відчувати щось нове — інколи легке й веселe, інколи навпаки драматичне. Частіше саме легке, бо воно допомагає дихати й жити далі.
Я переконаний, що сьогодні надзвичайно важливий час для створення історій про Україну та українців. Це те, що може об’єднувати людей, підтримувати їх і давати надію.
— Як змінилася ваша внутрішня опора за останні два роки? Що зараз тримає?
Перше, що хочу сказати – нас усіх зараз тримають наші Збройні сили. Можливо, це звучить банально, але така правда: ти завжди порівнюєш себе з тими людьми, які щодня стоять на захисті нашої країни. Це надзвичайно потужний орієнтир, який раніше для мене не існував. Він не дозволяє відчувати втому чи розпач, не дає навіть натяку на бажання здаватися або відчувати себе нещасним.
І, звичайно, моя сім’я. Сприйняття сім’ї зараз зовсім інше, абсолютно нове. Воно дає неймовірну опору, тепло і впевненість у майбутньому. Це тримає мене й допомагає рухатися вперед.
— Чи є у вас професійні страхи або виклики, які досі хочете подолати?
Думаю, так. У мене є внутрішні страхи, але я б не хотів про них говорити — це моя власна творча кухня, яка має залишатися зі мною. Багато чого не варто розповідати, бо, на мою думку, у творчої людини завжди має бути свій внутрішній світ, який ніхто не бачить. Це важливо для розвитку та творчості.
Але точно можу сказати одне: я хочу розвиватися. І страх залишитись на місці, де ти був вчора, не сприймаю як негатив. Навпаки, це внутрішній стимул, мотивація рухатися вперед і не зупинятися. У творчості він стає джерелом енергії, яка підштовхує пробувати нове і рости.
«У творчої людини завжди має бути свій внутрішній світ, який ніхто не бачить»
— Через все, що зараз переживаємо, питання «а що далі?» набуває зовсім іншого змісту. Наприклад, через п’ять років — де б вам хотілося бути як актору? І ким — як чоловіку, батьку, українцю?
Абсолютно точно — у вільній, незалежній Україні без війни і щоденних втрат. Усе інше, мені здається, зараз відходить на другий план. Не можна відокремити ці великі життєві цінності від того, що відбувається навколо.
Проблема наразі одна і вона визначає все інше. Інших проблем зараз просто не існує. Тому відповідь проста й коротка, але в ній — все, що важливо.
