Сьогодні, 22 березня на телеканалі “1+1 Україна” відбулася прем’єра 2 епізоду ток-шоу “Хоробрі серця”, ведучими якого стали Ахтем Сеітаблаєв та Валентина Хамайко. У проєкті глядачі можуть побачити цикл історій про українців – військових та цивільних, які здійснили подвиги, захищаючи Україну від російської агресії, зокрема, боронили місто Харків.
Редакція сайту 1+1 побувала за лаштунками “Хоробрих сердець” та поспілкувалася з героєм програми Дмитром Олійником — добровольцем, який у найбільшому бою за Харків отримав свій перший бойовий досвід.
27 лютого кільком ворожим ДРГ вдалося прорватися до Харкова, російські “Тигри” поїхали містом. Найбільший бій із росіянами тоді стався у звичайні харківській школі. Там, разом із професійними військовими та правоохоронцями, билися і цивільні добровольці, серед яких був Дмитро Олійник. Цей бій для нього був першим у житті. Росіяни тоді отримали нищівну поразку, згорівши у школі, а Дмитро отримав серйозну травму — у вогні була його права нога. Ексклюзивно для сайту 1+1 він розповів про те, як витримав свої перші бої, як створював у Харкові територіальну оборону та чи відчуває підтримку держави у зв’язку з отриманою травмою.
До початку повномасштабної війни у вас не було бойового досвіду. Як ви вважаєте, що допомогло вам витримати бої у Харкові?
Мотивація і пряме усвідомлення своїх дій, які потрібні, щоб убезпечити місто. Я учасник Революції гідності, свідомий громадянин, який дотримується моральних принципів. Звісно, 24 лютого, коли все почалось, я вже вранці був на виїзді з північної Салтівки, де були перші бої.
Так, було страшно, але усвідомлення того, що треба захищати країну, місто і людей мотивувало і надихало.
Ви були також одним з тих, хто створював у Харкові територіальну оборону. Чи багато було охочих долучитись? Хто до вас приходив?
Насамперед мене делегували в радники голови державної обласної адміністрації, громадської організації Харкова. Уже протягом року я займався розвитком територіальної оборони, а саме: проведенням навчальних заходів для того, щоб цивільне населення могло навчитись користуватись будь-якими видами озброєння, окрім важкого, і освоювати тактичну медицину. Долучалися різні люди: зварювальники, власники магазинів, бізнесмени тощо.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Оголошуємо збір історій для військово-патріотичного проєкту "Хоробрі серця"
Чи відчуваєте ви підтримку суспільства і влади у тій ситуації, в якій ви опинилися через травму, отриману на війні?
Від державних органів влади я не відчуваю емпатії, тому що стикався з різними бюрократичними моментами і людським фактором. Коли я мав отримати другу групу інвалідності, мені відмовляли в її наданні. Лише після оскарження в Києві вдалося все оформити.
Психологічно дуже складно реагувати на відсторонення держави від ветеранів.
А ось у суспільстві є багато свідомих громадян, які підтримують військових, волонтерять, допомагають. Ну і, звісно, не треба відкидати фактор населення, тому що є громадяни, а є населення, яке просто існує і не бере участі в підтримці армії та захисті держави.
Що, на вашу думку, треба робити нашим громадянам, щоб полегшувати реабілітацію військових?
Адаптовуватися під військових, розуміти їхній важкий моральний стан. Усвідомлювати, що попереду важкі часи війни та економічно відновлення. Адаптуватися до сприйняття людей з відірваними кінцівками. Морально готуватись до того, що буде важко.
Як вам вдається підтримувати свій моральний дух?
Я читаю книжки. Остання, яку прочитав — “Прощавай, зброє” Ернеста Гемінґвея. Вона досить глибока і морально від неї якось легше стає. Намагаюся зараз готуватися до шістнадцятої операції, щоб нарешті, можливо, позбутися постійного болю. Потім маю намір повертатися до Збройних Сил, але вже не в штурмові загони, а більше на штабні напрямки.
Дивіться “Хоробрі серця” щоп’ятниці на телеканалі “1+1 Україна”!